Читаем 1795 полностью

— Я погано б’юся, але завжди швидко оклигую. Важко сказати, чи це недолік, чи перевага.

Вони спускаються сходами і виходять крізь браму. Кардель зупиняється, принюхується на всі боки, а тоді киває кудись угору:

— Здається, Довгий на вулиці Ґосґренд забив курку, чути запах варива з казана.

Шинок у корчмі такий, як і всюди в місті: закут для товариства з п’яти осіб, або й десяти, коли вже п’яні. Ще рано, на кухні коло плити порається сам цибатий господар. Він уже розтуляє рота, щоби попросити гостей почекати, поки відкриється корчма, але впізнає Карделя.

— А, це ти! Ну що ж, сідай. Юшка ще не готова, та якщо ти дуже голодний, можу запропонувати вчорашній хліб зі знижкою.

Кардель стукає твердою буханкою об стіл, а враження таке, наче деревом об дерево.

— Кажеш, учорашній? Його, певно, замісили на ка­м’я­ному борошні. Хочеш, щоби я оце гриз насухо, без юшки, ще й платив гроші? Та тут навіть миші поламають останні зуби.

Господар невдоволено знизує плечима.

— Тоді заплати, скільки вважаєш за потрібне.

Кардель котить столом один шилінг.

— Тут за юшку для двох, пиво, воду і хліб.

Господар спритно хапає монету, усміхнено кланяється і повертається до кухні, де повільно, із залізним терпінням чистить ріпу, по спіралі зрізаючи шкірку. Кардель сам наточує собі кухоль пива, робить декілька спраглих ковтків, аж починає пекти в горлі, і гримає важким кухлем об стіл.

— Ансельм Булін!

— Це хто такий?

— Чоловік, що найняв чотирьох покидьків, аби ті зарі­зали мене в моїй кімнаті. Він припустився помилки, доручивши цю справу Югану Кройтцу. Пам’ятаю цього мерзотника ще із часів війни. Кройтц мав усе спланувати так, аби вбивство виглядало наслідком давньої неприязні двох товаришів по службі. Учора я розшукав Кройтца й без особливих зусиль змусив його у всьому признатися, ще й показати браму будинку Буліна.

— Де?

— Квартал Главк, заїзд із вулиці Ґаффельґренд.

Вінґе озивається не відразу.

— Зрозумій мене правильно: я аж ніяк не применшую твоїх заслуг, але чи насправді це було розумно із твого боку? У такому стані?

Кардель змірює його насмішкуватим поглядом.

— Те, що я хворів, не надає тобі права панькатися зі мною до кінця моїх днів. Я дорослий чоловік і маю право приймати власні рішення.

Еміль першим відводить очі.

— А я ходив до гернгутерів у парк Кунґстредґорден. Саме туди прибився Сетон після того, як ми влаштували засідку в його норі. Я довідався імена загиблих. Цим Альбрехту та Вільгельму не пощастило — Тюко використав їх для головних ролей, аби зробити спробу повернути приязнь Евменідів.

— А Булін?

— Гадаю, покровитель Сетона з табора його прихильників. Якщо нам пощастить, Тюко, може, й досі ошивається у Буліна, за тією самою брамою, що тобі показали.

— То що далі?

— Мушу поговорити із Блумом про можливості поліцейського управління. Треба мати спеціальний доступ до Хеппсбруна, де мешкає знать, інакше вибухне скандал. Там чи не кожна пивниця до стелі забита контрабандним товаром, і якщо поліція влаштує обшук, найбагатші купці не заспокояться, поки їм на таці не винесуть голову Ульгольма. Гаманець із кожним роком важить більше, ніж походження, і навіть сам Ройтергольм не може собі дозволити закрити очі на впливовість купців. Спочатку треба вислідити місцеперебування Сетона. Тоді ми його візьмемо — у той чи інший спосіб.

Кардель коротко киває і витягає шию, щоби з’ясувати, скільки ще чекати на юшку. Тоді виціджує пиво до денця.

— Можна в тебе щось запитати, Емілю?

— Авжеж.

— Що в тебе не так із братом?

— Ми обрали надто різні шляхи. Наш батько мав своє­рідні уявлення про виховання дітей. Сесіл знайшов спосіб грати у батькову гру на своїх умовах і це пішло йому на користь. Аж поки сухоти передчасно не звели його в могилу. Я ж вибрав спротив, і це принесло мені багато страждань і мало відплати. А зараз я опинився в ситуації, де мушу мислити, як Сесіл, і щоразу, коли це роблю, чую його голос. Інколи мені здається, ніби всі мої висновки, логіка і навіть розум нашептані ним.

Кардель відсуває кухоль і якусь мить дивиться на Еміля.

— Це ж не все, хіба не так? Якось ти бачив брата на вулиці, хоча той вже давно був мертвий. Ти і досі його бачиш?

— Ти ж знаєш про мою хворобу. Мені краще, але я ще не здоровий.

— Як часто?

— Та яка різниця? Ми обоє добре знаємо, що із гробу немає вороття. Мене переслідує не привид, а ілюзія, від якої пам’ять про брата ще гіркіша. Коли це все закінчиться і я більше не потребуватиму тих знань, котрі приписую йому, Сесіл дасть мені спокій.

— То ти уклав договір із примарою?

Замість відповіді Еміль відвертається, а Кардель відхиляється на лаві. Від цих двох рухів довіра, що існувала між цими чоловіками, обривається, як натягнута нитка.

— Гаразд, я теж не панькатимуся з тобою. Скажу тобі тільки одне. Я виріс біля лісу, де, за твердженнями забобонних людей, було повно нечисті. Все дитинство мене лякали казками, у яких тих, хто укладав угоду з потойбіччям, спіткало нещастя. Більше мені додати нічого. Але маю до тебе ще одну справу.

— Кажи.

Кардель втуплює погляд у Вінґе, щоби вловити щось таке, чого не скажуть уста.

— Петтер Петтерссон.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Охота на царя
Охота на царя

Его считают «восходящей звездой русского сыска». Несмотря на молодость, он опытен, наблюдателен и умен, способен согнуть в руках подкову и в одиночку обезоружить матерого преступника. В его послужном списке немало громких дел, успешных арестов не только воров и аферистов, но и отъявленных душегубов. Имя сыщика Алексея Лыкова известно даже в Петербурге, где ему поручено новое задание особой важности.Террористы из «Народной воли» объявили настоящую охоту на царя. Очередное покушение готовится во время высочайшего визита в Нижний Новгород. Кроме фанатиков-бомбистов, в смертельную игру ввязалась и могущественная верхушка уголовного мира. Алексей Лыков должен любой ценой остановить преступников и предотвратить цареубийство.

Леонид Савельевич Савельев , Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Проза для детей / Исторические детективы
Агент его Величества
Агент его Величества

1863 год: в Европе военная тревога. Западные державы требуют от России прекратить боевые действия против польских повстанцев, угрожая начать интервенцию. Император Александр II решает передислоцировать российские эскадры в североамериканские порты, дабы оттуда бить по коммуникациям англичан и французов. Но США тоже объяты войной: Юг сражается против Севера. Американские политики погрязли в интригах и коррупции, и российские моряки для них – лишь разменная монета в собственных расчётах.Разобраться в этом хитросплетении высоких интересов и тёмных дел предстоит чиновнику по особым поручениям при Министерстве иностранных дел Семёну Родионовичу Костенко. Впереди его ждёт борьба с недругами России, политическими проходимцами и мошенниками из собственного ведомства. Чья возьмёт? Об этом и многом другом повествует роман «Агент его Величества».

Вадим Вадимович Волобуев , Вадим Волобуев

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы