a9iqnian

The forest itself would mostly shelter her from rain or the sun’s heat, and so far, the temperature didn’t seem much of an issue. She was neither freezing nor overheating. Yet, to Ilea, it felt wrong to sleep where something like the drake might tread. Not that going higher up would dissuade such a beast if it decided to hunt her, but she knew that feeling even remotely safe in the forest would be difficult after what she had seen.

Сам ліс здебільшого вкривав її від дощу чи сонячного тепла, і досі температура не здавалася великою проблемою. Вона не мерзла і не перегрівалася. Однак Ілеї здавалося неправильним спати там, де може ступити щось подібне до селезня. Не те, щоб піднятися вище, це відлякало б такого звіра, якби він вирішив полювати на нього, але вона знала, що після побаченого буде важко почуватися навіть віддалено в безпеці в лісі.

Walking on for another twenty minutes, the forest didn’t seem to change at all. She was sure though that there was at least some incline. She made good progress but found herself stopping and holding her breath whenever she heard the now familiar roars in the distance. They came from different directions, so she was sure there was more than one of them out there. Her only goal was to walk upward and perhaps out of this forest without getting eaten first. One step at a time. Everything else came after.

Ідучи ще хвилин двадцять, ліс, здавалося, зовсім не змінився. Вона була впевнена, що є хоч якийсь нахил. Вона добре просунулася вперед, але помітила, що зупиняється і затамовує подих, коли чує вдалині знайомий гуркіт. Вони прилетіли з різних боків, тому вона була впевнена, що їх там не один. Її єдиною метою було піднятися вгору і, можливо, вийти з цього лісу, не будучи з'їденою першою. Крок за кроком. Все інше прийшло після.

The drakes seemed to be spread over a rather large territory, so she would have to be quite unlucky to become lunch. When she took the time to really look, Ilea saw several other animals too. Most of them even looked familiar. There were enough creatures in this forest to feed even creatures as large as the drakes.

Селезні начебто розкинулися на досить великій території, тому їй довелося б зовсім не пощастити, щоб стати обідом. Коли вона знайшла час, щоб по-справжньому подивитися, Ілея також побачила кількох інших тварин. Більшість з них навіть виглядали знайомими. У цьому лісі було достатньо істот, щоб прогодувати навіть таких великих істот, як селезні.

Using her Identify skill on every creature she saw didn’t really grant any useful information. [Red stag level ??], [Woodpecker level ??], [Worm level 3], and several other animals were identified by the weird skill that popped words into her vision.

Використання її навички «Ідентифікація» на кожній істоті, яку вона бачила, насправді не давало жодної корисної інформації. [Рівень червоного оленя ??], [рівень дятла ??], [рівень хробака 3] та кілька інших тварин були впізнані за дивним умінням, яке з'являло слова в її баченні.

Seems to work on any living creature. How important is the level though? Even that worm is at a higher level than me, but it doesn’t seem like much of a threat. However, I wouldn’t want to fight even a level one drake…

Начебто діє на будь-яку живу істоту. Але наскільки важливим є рівень? Навіть цей хробак знаходиться на вищому рівні, ніж я, але він не здається великою загрозою. Однак я не хотів би битися навіть з селезнем першого рівня...

Thinking on the world around her, she continued upward, the ground continuing on a gradual incline. Her thirst was starting to grow as she climbed the slope, but that thought was soon overshadowed by the sight before her.

Розмірковуючи про навколишній світ, вона продовжувала йти вгору, земля продовжувала поступово нахилятися. Її спрага почала зростати, коли вона піднімалася схилом, але ця думка незабаром була затьмарена видовищем, що постало перед нею.

A high-reaching stone structure, battered by age. Broken stone pillars barely held an overhanging ceiling in place, ivy and moss growing up its side as nature reclaimed what had been abandoned. Large crumbling wooden doors, open and barely hanging onto their hinges, led into a dark interior. Strange symbols remained etched into some of the walls. One prominent depiction was set into the stone above the entrance, all of it faded.

Висока кам'яна споруда, пошарпана віком. Розбиті кам'яні стовпи ледве тримали нависаючу стелю на місці, плющ і мох росли по його боках, коли природа повертала собі те, що було покинуто. Великі розвалені дерев'яні двері, що відчинялися і ледве висіли на петлях, вели в темний інтер'єр. На деяких стінах залишилися викарбувані дивні символи. Одне видатне зображення було всічене в камені над входом, все воно потьмяніло.

Ruins… looks like a temple. Damn, this place is super fantasy. Well, let’s hope it’s not a dungeon or something. I don’t even have a knife or anything.