a9iqnian

I guess instead of scale it’s bone… full circle. She smiled at the thought. The drake scale armor had been one of her favorites. I hope Goliath can work with this. And I hope it can be made into light armor. It didn’t look light at all. Still, she put it into her necklace, where it took up four spaces on its own.

Я думаю, що замість масштабу це кістка... повне коло. Вона посміхнулася при цій думці. Луска селезня була однією з її улюблених. Я сподіваюся, що Голіаф зможе з цим впоратися. І я сподіваюся, що з нього можна буде зробити легку броню. Він зовсім не виглядав легким. І все-таки вона поклала його в своє намисто, де воно займало чотири місця самостійно.

Maro turned to her. “I’ll go downstairs to find Gadrian. Give him a proper burial.”

Маро обернувся до неї. — Я спускаюся вниз, щоб знайти Гадріана. Поховайте його належним чином».

“What about all the other skeletons?”

— А як же всі інші скелети?

Maro glanced her way before he walked down the steps, Ilea following after she placed the remains of the butler into her own storage item.

Маро глянула в її бік, перш ніж він спустився сходами, Ілея пішла за нею після того, як поклала останки дворецького у власну комору.

“I didn’t know them. Nor did the monsters he created match up. No necromancer worth his salt would waste such a large number of bones.”

"Я їх не знав. Монстри, яких він створив, також не збігалися. Жоден некромант, вартий його солі, не змарнував би таку велику кількість кісток».

Downstairs, they came upon a closed double door. “Enchantments,” Ilea said as Maro put a hand over them. A pulse of purple mana flowed out, and the door opened.

Внизу вони натрапили на зачинені подвійні двері. — Чари, — сказала Ілея, коли Маро поклав на них руку. Витік імпульс фіолетової мани, і двері відчинилися.

Maro stepped through without a word. More stairs led down and into another big open hall. No monsters were present, and the glint of gold, silver, and other colors shone through all the death and decay.

Маро пройшов, не сказавши ні слова. Ще сходи вели вниз і в ще один великий відкритий зал. Чудовиськ не було, а блиск золота, срібла та інших кольорів просвічував крізь усю смерть і занепад.

“It’s all yours, as far as I’m concerned,” Maro said. “Just leave the bones. We’re looking for a small golden key, by the way. Let me know if you find it.”

— Як на мене, це все твоє, — сказав Маро. "Просто залиште кістки. Шукаємо маленький золотий ключик, до речі. Дай мені знати, якщо знайдеш».

*

It took them two hours to sieve through most of it. Much of it was rotten, old, and useless. When they were done, Ilea checked her necklace.

Їм знадобилося дві години, щоб просіяти більшу його частину. Багато з них були гнилими, старими і непотрібними. Коли вони закінчили, Ілея перевірила своє намисто.

Four hundred twenty-eight gold coins and thirteen thousand eight hundred twenty-one silver coins, equaling one hundred thirty-eight gold coins once exchanged. Pile of gold treasure of varying worth, detail, and age. Pile of weapons and armor of various qualities.

Чотириста двадцять вісім золотих монет і тринадцять тисяч вісімсот двадцять одна срібна монета, що дорівнює ста тридцяти восьми золотим монетам, обміняних один раз. Купа золотих скарбів різної вартості, деталей і віку. Купа зброї та обладунків різної якості.

“Hey, can I have one of your crates?” she asked Maro, who wasn’t quite done with his search as he separated the remaining bone piles. He appeared next to her and summoned a crate. “Thanks. Still haven’t found him?”

«Гей, можна мені взяти одну з твоїх скриньок?» — запитала вона Маро, який ще не зовсім закінчив пошуки, відокремлюючи купи кісток, що залишилися. Він з'явився поруч з нею і викликав ящик. "Спасибі. Досі не знайшли його?

He shook his head and continued, Ilea dumping her gear into the crate as well as most of the weapons. These all belong in a bloody museum. She requested another two crates, into which she chucked the treasures, weapons, and armor that weren’t completely rusted away or rotten. Most of it was.

Він похитав головою і продовжив, а Ілея скинула своє спорядження в ящик, а також більшу частину зброї. Усім їм місце в кривавому музеї. Вона попросила ще два ящики, в які поклала скарби, зброю та обладунки, які не були повністю заіржавіли або згнили. Здебільшого так і було.

She stored the crates in her necklace and started moving through the room again. Probably gonna sell all that… Wait, no… I can use the armory in my house. She smiled at the thought. I mean, at least I don’t have bones on my shelves.

Вона поклала ящики в намисто і знову почала пересуватися по кімнаті. Напевно, збираюся все це продати... Стривайте, ні... Я можу використовувати збройову палату у себе вдома. Вона посміхнулася при цій думці. Я маю на увазі, що принаймні у мене на полицях немає кісток.

She decided to keep all of it and put it into her own house’s little exhibition, which currently mainly consisted of Cless’ paintings. Plus, the three crates only took up three units.