a9iqnian

Вона продовжувала дивуватися, як легко вона добиралася до свого чарівного транспорту. Просто було щось... звільнення про це нове місце. Вдома від неї ніхто не залежав, мало хто сумував за нею. Тож вона мала намір принаймні досліджувати цей дивний світ тепер, коли вона тут.

Ilea turned around and walked back to the young warrior who was posted at the entrance of the guard center. She asked if there was a place she could get general information about the local wildlife, geography, and the city itself. He directed her to the main library of Riverwatch. Apparently it was pretty much in the center of the city. Thanking him, she left and began to make her way through the slowly filling streets in the direction he had pointed her in.

Ілея розвернулася і пішла назад до молодого воїна, який стояв біля входу в центр охорони. Вона запитала, чи є місце, де можна отримати загальну інформацію про місцеву дику природу, географію та саме місто. Він направив її до головної бібліотеки Riverwatch. Судячи з усього, це було майже в центрі міста. Подякувавши йому, вона пішла і почала пробиратися вулицями, що повільно наповнювалися, у тому напрямку, куди він її вказав.

She soon found herself lost in the small alleys, side streets, and thoroughfares. It didn’t sour her mood though. She was surrounded by people, by conversation and laughter. After so much time in solitude, the bustling atmosphere was comforting.

Невдовзі вона заблукала в маленьких провулках, бічних вуличках і магістралях. Але це не зіпсувало їй настрій. Її оточували люди, розмови і сміх. Після стількох часів, проведених на самоті, метушлива атмосфера була втішною.

I’ll get sick of it again in a day though… She chuckled to herself and kept walking.

Хоча через день мені це знову набридне... Вона посміхнулася сама до себе і продовжила йти.

The architecture was medieval and practical. No fancy decorations or statues adorned the buildings, at least not in the district she was currently in. Children were playing in the alleys, and people were starting to prepare their stalls to sell meats, vegetables, tools, clothes, and many other sundry items. The closer she got to the city center, the more people and stalls surrounded her.

Архітектура була середньовічною і практичною. Жодні вигадливі прикраси чи статуї не прикрашали будівлі, принаймні в тому районі, в якому вона зараз перебувала. Діти гралися в алеях, а люди почали готувати свої кіоски для продажу м'яса, овочів, інструментів, одягу та багатьох інших різних речей. Чим ближче вона підходила до центру міста, тим більше людей і кіосків її оточувало.

There’s so much food…

Їжі так багато...

Holding herself back because of her limited finances and fear of getting taken advantage of, she hurried to the library.

Стримуючи себе через обмеженість фінансів і страх бути використаною, вона поспішила до бібліотеки.

The guard had described it pretty well, and there was a fancy statue of a woman holding a battleaxe in front of it, which made it hard to miss given the lack of other statues in the area. It was a large stone building, quite a bit larger than the others nearby, that reminded Ilea slightly of a church.

Охоронець досить добре описав її, і перед нею стояла химерна статуя жінки, яка тримала бойову сокиру, що було важко не помітити, враховуючи відсутність інших статуй у цьому районі. Це була велика кам'яна будівля, трохи більша за інші поблизу, яка трохи нагадувала Ілеї церкву.

Upon entering, the air was immediately much cooler. She found herself in a wide, atrium-style room with high ceilings. There were shelves stacked with books that stretched far into the back of the main room.

При вході повітря відразу стало набагато прохолодніше. Вона опинилася в широкій кімнаті в стилі атріуму з високими стелями. Там стояли полиці, заставлені книгами, які простягалися далеко в глибину головної кімнати.

A lone librarian was sitting at a desk and scratching away with a quill on a sheet of paper. Walking up to the desk, Ilea coughed once.

Самотня бібліотекарка сиділа за столом і шкрябала пером на аркуші паперу. Підійшовши до столу, Ілея якось кашлянула.

“What?” the man said without looking up. He was quite old, his skin as dry as the parchment he was scribbling on. He did not seem enthused by her presence.

«Що?» — спитав чоловік, не підводячи очей. Він був досить старий, його шкіра була суха, як пергамент, на якому він писав. Здавалося, він не був у захваті від її присутності.

Shrugging at his tone, she started talking. “I’m not from around here and need information on the wildlife, the geography, and some details about the city itself. I’m looking to be an adventurer someday.” That was not the real reason, but she figured it would not be an unusual question. She tried to sound like a foreigner, which she was. And like a greenhorn adventurer, which she also was.