Аеропорт

У нагальніших справах — особливо коли це впливало на безпеку — між авіакомпаніями йшла така ж поголоска, але без добової затримки. Якщо, наприклад, у «Дельти» в літаку «ДіСі-9» під час польоту відмовить лопатка ротора, служби техобслуговування «Істерн», «ТВЕ», «Континентал» та інших, які використовують «ДіСі-9», отримають повідомлення про це за лічені години; ця інформація може допомогти запобігти подібним поломкам в інших літаках. Пізніше підуть фотографії розібраного двигуна й технічний звіт. За бажанням начальники бригад і механіки з інших авіакомпаній можуть розширити свої знання, завітавши на швидкий огляд несправних деталей чи будь-яких поломок двигуна.

Ті, хто, як і Патроні, працювали в середовищі «я — тобі, ти — мені», полюбляли зазначати, що, коли відділи продажу та керівництво конкурентних авіакомпаній мали можливість консультуватися, їхні люди рідко відвідували штаби одне одного, а зустрічалися на нейтральній території. Працівники ж техобслуговування, навпаки, відвідували будівлі компаній-суперників з упевненістю в круговій поруці. Коли одна служба техобслуговування потрапляла в біду, інші допомагали, наскільки могли.

Цей другий вид роботи Джо Патроні побачив сьогодні.

За півтори години, відколи почалася робота над останньою спробою вивести літак, що застряг, зі смуги три-нуль, особовий склад помічників Патроні збільшився майже вдвічі. Він почався з першої невеликої бригади працівників «Аерео-Мехікан» та кількох його людей з «ТВЕ». Тепер разом з ними невтомно працювали наземні бригади компаній «Брейніфф», «Пен Ем», «Американ» та «Істерн».

Коли прибули різномасті помічники на транспорті різних авіакомпаній, стало очевидно, що новини про проблему Патроні швидко поширилися сарафанним радіо аеропорту, і, не очікуючи запрошення, інші служби техобслуговування відправили підмогу. Від цього Джо Патроні переповнювало приємне відчуття вдячності.

Незважаючи на додаткову допомогу, обчислення Патроні щодо години роботи вже давно були перевищені. Риття двох ровів перед головною опорою шасі літака йшло рівномірно — хоча й повільно, через те, що всі, хто працював, мусили час від часу ховатися в укриття, щоб зігрітись. Яким-не-яким укриттям і пунктом обігріву слугували два автобуси бригади. Коли чоловіки заходили всередину, то плескали долонями та пощипували шкіру обличчя, закоцюблого від пронизливого вітру, який досі шугав на льотному полі. Автобуси та інші транспортні засоби, включно з вантажівками, снігоприбиральною технікою, паливозаправником, різними службовими машинами та гуркітливим генератором на колесах, — на більшості з яких миготіли проблискові маячки — досі тіснилися на руліжній доріжці неподалік. Усе місце дії потопало у світлі прожекторів, що створювало білу оазу сяйва, яке відбивалося на снігу, посеред темряви навколо.

Два рови, кожен по шість футів[201] завширшки, тепер простяглися вперед від головних коліс до твердішої землі, куди, як сподівався Патроні, літак удасться вивести з допомогою його ж двигунів. На дні ровів під снігом зібралося болото, яке з самого початку поглинуло колеса літака, що на мить збився з курсу. Болото вже змішалося з шугою, але ставало не таким в’язким на підйомі ровів. Третій рів, мілкіший та вужчий, ніж інші два, викопали, щоби був шлях для переднього колеса. Як тільки літак досягне твердої землі, то покине злітно-посадкову смугу три-нуль, над якою простяглося одне з його крил. Його також відносно легко можна буде вивести на тверду поверхню руліжної доріжки поруч.

Тепер, коли підготовка вже майже закінчилася, успіх подальших дій залежатиме від пілотів літака, які досі чекали в кабіні екіпажу «Боїнга-707», високо над поточною діяльністю. Їм доведеться вирішити, яку потужність можна використати, аби безпечно просунути літак уперед, щоб він не клюнув носом.

Більшість часу, відколи він прибув, Джо Патроні розмахував лопатою разом з усіма. Бездіяльність він переносив важко. Також інколи з радістю користався можливістю підтримати себе у формі; навіть зараз, більш ніж через двадцять років, відколи покинув аматорський боксерський ринг, фізично Патроні почувався краще, ніж більшість молодших за нього чоловіків. Працівникам наземних бригад авіакомпаній подобалося бачити, як зухвалий, присадкуватий Патроні працює пліч-о-пліч з ними. Він керував роботою та настановляв: «Рухайся, синку, бо вийде так, що ми могилу копаємо, а ти тут — труп…», «Хлопці, ви так до того автобуса спішите, що я вже думаю, певно, там десь якась баба є…», «Якщо ти ще так поспираєшся на ту лопату, Джеку, то замерзнеш намертво, як Лотова жінка…», «Мужики, нам треба вивести літак звідси, поки він з експлуатації не вийшов…»

Поки що Джо Патроні не говорив з командиром та другим пілотом, а залишив це завдання на начальника бригади «Аерео-Мехікан» Інґрема, який відповідав за ситуацію до приїзду Патроні. Інґрем передав повідомлення на бортовий переговорний пристрій, розповів пілотам, що зараз відбувається.

Тепер, випрямивши спину та вручивши лопату Інґрему, начальник служби технічного обслуговування мовив: