Читаем Аеропорт полностью

З вентилятора генератора пішов потік повітря під тиском прямо у повітряний турбостартер двигуна номер три. Лопаті компресора повернулися, закрутилися швидше, застогнали. На швидкості п’ятнадцять відсотків другий пілот подав авіаційний керосин. Коли пальне загорілося, виверглася хмара диму й двигун запрацював з глибоким гортанним ревом.

— Даю дозвіл на запуск четвертого.

Четвертий двигун запрацював, як і перший. Генератори на обох двигунах заряджалися.

Голос командира:

— Перемикаємося на генератори. Відімкніть джерело енергії внизу.

Зверху над генератором повідпадали електричні кабелі, які з’єднували його з двигунами.

— Відімкнули. Даю дозвіл на запуск другого.

Запрацював другий двигун. Уже три двигуни. Ревіння огортало все навколо. Позаду розлітався сніг.

Двигун номер два запрацював і стабілізувався.

— Відімкніть пристрій повітряного запуску.

— Відімкнули.

Пуповина шланга вентилятора спустилася вниз. Начальник бригади відкотив генератор геть.

Прожектори перед літаком відвели вбік.

Патроні обмінявся шоломами з працівником, що стояв біля переду фюзеляжу. Начальник служби технічного обслуговування тепер сам одягнув шоломофон та міг спілкуватися з пілотами.

— Це Патроні. Як будете готові, викочуйте його.

Перед носом літака працівник з регулювальними жезлами підняв їх догори, готовий провести літак, коли той виїде з ровів, еліптичним шляхом, який також узгодили з Патроні. Чоловік приготувався бігти, якщо «Боїнг» вийде з болота швидше, ніж очікується.

Патроні присів якомога ближче до переднього колеса. Якщо літак рушить швидко, він також може травмуватися. Він тримав руку біля електричного з’єднувача бортового переговорного пристрою, готовий від’єднатися.

Уважно спостерігав за головною опорою шасі, чекав початку руху вперед.

Голос командира:

— Збільшую оберти двигуна.

Реактивні двигуни запрацювали швидше. Серед схожого на безперервний грім гуркоту літак здригнувся, земля під ним задвигтіла. Але колеса не рухалися.

Патроні склав долоні навколо мікрофона переговорного пристрою.

— Більшу потужність! Важелі на повну!

Шум двигунів погучнішав, але не надто. Колеса відчутно піднялися, але все одно не рухалися вперед.

— Бляха-муха! Та до кінця, кажу!

Кілька секунд швидкість обертів двигунів не мінялася, а тоді різко спала. Голос командира протріскотів у переговорному пристрої; звучали нотки сарказму:

— Патроні, por favor[205], якщо я посуну важелі керування вперед, цей літак стане на ніс. Замість цілого «Боїнга» в болоті ми отримаємо просто розбитий «Боїнг».

Начальник служби техобслуговування розглядав колеса шасі, які тепер осіли, а також землю навколо.

— Він вийде, кажу тобі! Просто не треба бути боягузом і дати повну потужність.

— Диви, який сміливець знайшовся! — гаркнув командир. — Я вимикаю двигуни.

Патроні загорлав у переговорний пристрій:

— Не вимикай, хай вхолосту працюють! Я зараз піднімуся! — Вибираючись з-під носа літака, він квапливо показав, щоби трап знову повернули на місце. І щойно його приставили, всі чотири двигуни затихли й заглухли.

Коли він дістався кабіни екіпажу, обоє пілотів відстібали свої ремені безпеки.

Патроні звинувачувально кинув:

— Ти здрейфив!

Реакція командира була на диво спокійна:

— Es posible[206]. Мабуть, це єдина розумна річ, яку я зробив за сьогодні. — Для проформи поцікавився: — Ваша служба техобслуговування прийме цей літак?

— Добре. — Патроні кивнув. — Ми беремо його.

Другий пілот глянув на годинник та вніс запис до бортового журналу.

— Коли звільните його, як уже там придумаєте, — заявив командир «Аерео-Мехікан», — не сумнівайтеся, що наша компанія зв’яжеться з вашою. А поки що buenas noches[207].

Коли пілоти пішли, тісно застебнувши важкі пальта під саму шию, Джо Патроні швидко побіжно перевірив прилади та положення важелів керування двигунами. За якусь хвилину він вийшов за пілотами вниз трапом.

Начальник бригади «Аерео-Мехікан», Інґрем, чекав унизу. Він кивнув у напрямку пілотів, які вже поспішали до одного з автобусів.

— Вони так само й зі мною зробили: не дали повної потужності. — Тоді похмуро показав на головну опору шасі. — Тому він так і заглибився минулого разу; тепер ще глибше.

Цього Джо Патроні й боявся.

Поки Інґрем тримав електричний ліхтар, він пригнувся під фюзеляжем, щоби перевірити колеса шасі; вони знову стояли в болоті та шузі, майже на фут[208] глибше, ніж до того. Патроні взяв ліхтар та посвітив ним під крилами; всі чотири гондоли двигунів нависали небезпечно низько над землею.

— Тепер нам хіба сам Господь Бог з неба рятівний гак скине, — сказав Інґрем.

Начальник служби техобслуговування обдумав ситуацію, тоді похитав головою.

— Маємо ще один шанс. Прокопаємо ще трохи глибше, підведемо рови до коліс, тоді знову запустимо двигуни. Тільки цього разу поведу я.

Вітер зі снігом продовжували завивати навколо.

Здригаючись від холоду, Інґрем із сумнівом визнав:

— Думаю, ви тут майстер. Та краще ви, ніж я.

Джо Патроні вишкірився.

— Як не вирву його звідси, то, може, хоч розірву на шматки.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дар
Дар

«Дар» (1938) – последний завершенный русский роман Владимира Набокова и один из самых значительных и многоплановых романов XX века. Создававшийся дольше и труднее всех прочих его русских книг, он вобрал в себя необыкновенно богатый и разнородный материал, удержанный в гармоничном равновесии благодаря искусной композиции целого. «Дар» посвящен нескольким годам жизни молодого эмигранта Федора Годунова-Чердынцева – периоду становления его писательского дара, – но в пространстве и времени он далеко выходит за пределы Берлина 1920‑х годов, в котором разворачивается его действие.В нем наиболее полно и свободно изложены взгляды Набокова на искусство и общество, на истинное и ложное в русской культуре и общественной мысли, на причины упадка России и на то лучшее, что остается в ней неизменным.В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Владимир Владимирович Набоков

Классическая проза ХX века