Аеропорт

— Ґвен… тобто, міс Мейген… — Голос Демереста звучав здавлено і неприродно, навіть для нього самого. — Вона була… вона… вагітна. Це щось міняє?

Він побачив, як на нього скоса кинув здивований погляд Енсон Гарріс.

Лікар відповів, додавши трішки оборонного тону:

— Я цього не знав. Вагітність, мабуть, ще рання.

— Так. — Демерест уникав погляду того чоловіка. — Рання. — Хвилину тому він вирішив не ставити цього запитання. А тоді подумав, що мусить знати.

Мілтон Компаньйо замислився.

— Це не матиме впливу на її ймовірне одужання, звісно. Стосовно дитини, то мати не мала доступу до кисню недостатньо довго, щоб це їй зашкодило… як і всім. У неї нема черевних травм. — Він спинився, тоді поквапом продовжив: — Тому впливу не повинно бути. Якщо міс Мейген виживе — а з негайною лікарською допомогою її шанси на це відносно високі, — дитина народиться без проблем.

Демерест кивнув, не промовивши ні слова. Мілтон Компаньйо, секунду повагавшись, пішов.

На якусь мить між командирами запанувала тиша. Енсон Гарріс прорвав її:

— Верноне, я б хотів трохи відпочити перед посадкою. Покеруєш?

Демерест кивнув, автоматично переводячи долоні та стопи на прилади. Він був вдячний, що Гарріс не почав ставити запитань та ніяк не коментував ситуацію з Ґвен. Що б він там собі не думав та не загадувався, але мав достатньо ввічливості, аби тримати це при собі.

Гарріс потягнувся до планшетки, де була вказана інформація, надана Компаньйо.

— Я це відправлю. — Він перемкнув радіоприймачі, щоби зв’язатися з виробничо-диспетчерською службою «Транс Америки».

Для Вернона Демереста процес польоту слугував фізичним полегшенням після шоку та емоцій від того, що він тільки-но почув. Можливо, Гарріс також про це подумав, можливо — ні. Безсумнівно, що людині, яка керуватиме посадкою, варто приберегти енергію.

Стосовно посадки, то якою б небезпечною вона не була, Енсон Гарріс, очевидно, припускав, що зможе її провести. Демерест — беручи до уваги майстерність, яку Гарріс сьогодні показав, — не бачив причин, чому б мало статися інакше. Гарріс закінчив радіообмін, тоді опустив спинку крісла назад, даючи відпочинок тілу.

Вернон Демерест біля нього намагався цілком зосередитися на польоті. Та марно. Для досвідченого та вправного пілота повна концентрація під час горизонтального польоту — навіть у складних умовах, як зараз, — не була ні чимсь звичним, ні чимсь необхідним. Хоча він намагався їх прогнати чи відкласти, думки про Ґвен не покидали його.

Ґвен… чиї шанси вижити були «відносно високі», сьогодні така сонячна, гарна, сповнена оптимізму, тепер уже не потрапить до Неаполя так, як вони планували… Ґвен, яка годину чи дві тому сказала йому чистим, солодким англійським голосом: Так склалося, що я кохаю тебе… Ґвен, яку він кохав у відповідь, незважаючи на свою натуру, та й чому не змиритися з цим?..

Зі скорботою та муками він уявив її — поранену, непритомну та з його дитиною, дитиною, якої, він наполягав, треба позбутися, наче небажаного сміття… Вона відповіла із запалом: Я все чекала, коли ти нарешті до цього дійдеш… Пізніше стривожилася. Це подарунок… щось гарне і дивовижне. А тоді раптом, у такій ситуації, як у нас, тобі доводиться прийняти факт, що все потрібно завершити, викинути те, що тобі дали.

Але все-таки після його переконань вона здалася. Ну, думаю, що зрештою я вчиню розсудливо. Зроблю аборт.

Тепер аборту не буде. У лікарнях, до яких потрапить Ґвен, цього не дозволять, тільки у разі, якщо вибір стоятиме між життям матері та ненародженої дитини. Зі слів лікаря Компаньйо, такий варіант здається малоймовірним; а потім уже буде надто пізно.

Тому, якщо Ґвен одужає, — дитина народиться. Вернон Демерест не був певен, що він від цього відчуває — чи то полегшення, чи то жаль.

Він, проте, згадав ще дещо, що говорила Ґвен. Різниця між тобою і мною в тому, що ти вже маєш дитину… що б не сталося, завжди є хтось, десь, якась людина, копія тебе.

Вона говорила про дитину, якої він ніколи не знав, навіть імені; дівчинка, народжена у невизначеності Триетапної програми вагітності «Транс Америки», яка зникла з поля зору одразу ж і назавжди. Сьогодні, під допитом, Демерест визнав, що інколи думає про неї. Він тільки не визнав, що думає і згадує частіше, ніж йому того хотілося б.