Аеропорт

— Потримайте цю пов’язку, — наказав Мілтон Кампаньйо. — Добре натисніть, отут. А тепер допоможіть мені з шиною. Візьмемо одну з тих шкіряних обкладинок журналу, знизу рушник. Знайдіть найбільшу обкладинку, яку зможете, журнал не витягуйте. — За мить: — Я прийду, як тільки зможу. Скажіть вашому командирові, що йому потрібно якнайшвидше звернутися до пасажирів. Люди відходять від шоку. Їх треба заспокоїти.

— Так, сер. — Сай Джордан опустив погляд на Ґвен, яка досі не прийшла до тями, і на його зазвичай скорботному запалому обличчі проступила тривога. — У неї є шанси, лікарю?

— Шанси є, синку, хоча не скажу, що найкращі. Багато залежить від її сил.

— Я завжди думав, що їх у неї достобіса.

— Гарна дівчина, правда? — По її спотвореному, закривавленому обличчі та скуйовдженому брудному волоссі про це було важко судити.

— Дуже.

Компаньйо промовчав. Хай там що, ця дівчина вже не буде такою вродливою, надія лише на пластичну хірургію.

— Я передам командирові ваше повідомлення, сер. — Зблідлий дещо більше, ніж перед тим, Сай Джордан подався вперед, до кабіни екіпажу.

За якусь мить голос Вернона Демереста спокійно прозвучав через систему гучного зв’язку в салоні літака:

— Леді та джентльмени, говорить командир Демерест… — Щоби перекричати гул вітру та двигунів, Сай Джордан увімкнув звук на повну гучність. Кожне слово дзвінко звучало в салоні.

— Як ви знаєте, у нас трапилася проблема — серйозна проблема. Я не намагатимуся її применшувати. Також не жартуватиму, бо тут, у кабіні екіпажу, нам нічого з цього смішним не здається, і, гадаю, що ви дотримуєтеся тієї ж думки. Ми пережили подію, якої на своєму досвіді не мав ще жоден член нашого екіпажу і, сподіваюся, більше не матиме. Але ми таки пережили її. Тепер літак у нас під контролем, ми розвернулися і збираємося сісти в аеропорту Лінкольна приблизно за сорок п’ять хвилин.

У двох пасажирських салонах, де впереміш розмістилися пасажири першого й туристичного класів, припинилися будь-які рухи та розмови. Очі інстинктивно вп’ялися в гучномовці зверху, оскільки ніхто не хотів пропустити ні слова.

— Звісно, ви знаєте, що літак пошкоджено. Але також буде не зайвим сказати, що шкода могла бути набагато гіршою.

В кабіні екіпажу, з мікрофоном в руці, Вернон Демерест замислився, наскільки точним — та чесним — мусить бути у своїх словах. Під час регулярних польотів він завжди намагався робити повідомлення для пасажирів якомога стислішими. Він несхвально ставився до «довгогральних командирів», які обстрілювали свою аудиторію добірними коментарями від початку й до кінця польоту. Відчув, проте, що цього разу мусить сказати більше і що пасажири заслуговують на те, аби знати реальні факти.

— Я від вас не приховуватиму, — знову заговорив Демерест, — що попереду ще кілька проблем. Посадка буде важкою, і ми досі не впевнені, як пошкодження, яких зазнав літак, вплинуть на неї. Кажу це вам, бо одразу ж після цього повідомлення наша команда почне давати інструкції, як сидіти та триматися перед самою посадкою. Також вам розкажуть, як вийти з літака якомога скоріше одразу ж після посадки. Якщо так станеться, будь ласка, дійте спокійно, але швидко, і дотримуйтеся наказів від будь-кого з членів команди. Запевняю, на землі роблять все необхідне, щоб нам допомогти.

Згадавши їхню потребу в смузі три-нуль, Демерест сподівався, що це правда. Він також вирішив, що немає сенсу заглиблюватися в деталі перебоїв у роботі стабілізатора; більшість пасажирів усе одно цього не зрозуміють. Трішки делікатнішим голосом він додав:

— Вам у будь-якому разі пощастило сьогодні, оскільки замість одного досвідченого командира в кабіні екіпажу їх двоє — я та командир Гарріс. Ми — парочка старих пеліканів, маємо в запасі більше років польотів, ніж нам інколи хотілося б думати, — от лише зараз весь цей досвід у поєднанні виявився збіса корисним. Ми допомагатимемо один одному, разом з бортінженером Джорданом, що якийсь час проводитиме з вами. Будь ласка, допоможіть і ви нам. Якщо згодні, обіцяю, ми виберемося з цієї халепи разом — цілі та неушкоджені.

Демерест відклав мікрофон.

Не відводячи очей від льотних приладів, Енсон Гарріс зазначив:

— То було досить непогано. Тобі б у політику податися.

Демерест з прикрістю промовив: