Читаем Аеропорт полностью

— Я сама все заповнюю — в дамській кімнаті. У мене завжди є кілька старих талонів, тож я знаю, що писати. А в сумочці — великий олівець. — Залишивши мереживну хустину на колінах, місіс Квонсет відкрила чорну, розшиту бісером, сумочку. — Бачите?

— Бачу, — відповіла Таня. Вона потягнулася й витягла олівця. — Не проти, якщо я залишу це собі?

Місіс Квонсет здалася дещо обуреною.

— Взагалі-то він мій. Але якщо ви так хочете, думаю, я куплю собі новий.

— Продовжуйте, — сказала Таня. — Отже, дістали ви посадковий талон. Що далі?

— Я йду туди, звідки відправляються рейси.

— До виходу на посадку?

— Еге ж. Чекаю, поки молодик, який перевіряє квитки, заклопочеться — так завжди буває, коли приходить одразу багато людей. Тоді я швиденько повз нього — й до літака.

— А якщо вас хтось зупинить?

— Ніхто ніколи не зупиняє, якщо у мене є талон.

— Навіть стюардеси?

— Та вони звичайні дівчата. Як правило, балакають собі про своє або за пасажирами-чоловіками пильнують. Дивляться хіба на номер рейсу, а я завжди його правильно вказую.

— Але ви сказали, що не завжди користаєтеся посадковим талоном.

Місіс Квонсет зашарілася.

— Тоді, боюся, мені доводиться вдаватися до маленької безневинної брехні. Інколи я кажу, що мушу вийти на борт, щоби попрощатися з донькою — більшість авіакомпаній таке дозволяють, знаєте. Або якщо літак прилетів з якогось іншого міста, кажу, що повертаюся на своє місце, тільки залишила квиток на борту. Або кажу їм, що тільки-но зайшов мій син, але впустив гаманець, а я мушу віддати його. В руці в цей час я тримаю гаманець, це діє найкраще.

— Так, — сказала Таня, — уявляю собі. Здається, ви все дуже ретельно розпланували. — Таня подумала, що назбирала достатньо матеріалу для бюлетеня для всіх агентів відправлення та стюардес. Вона, проте, сумнівалася, що це щось дасть.

— Мій чоловік-небіжчик навчив мене бути скрупульозною. Він був учителем — учителем геометрії. Завжди казав, що треба оцінювати ситуацію під кожним кутом.

Таня строго подивилася на місіс Квонсет. Вона з неї ще й глузує? Обличчя маленької старушенції з Сан-Дієґо залишалося таким же беземоційним.

— Є ще одна важлива річ, яку я не згадала.

З іншого боку кімнати задзвонив телефон. Таня підвелася, щоб відповісти.

— Та стара карга ще з тобою? — Голос керівника транспортного управління округу. Керівник ТУО відповідав за всі етапи польотів «Транс Америки» в аеропорту Лінкольна. Зазвичай це був спокійний, добродушний начальник, та сьогодні його голос звучав роздратовано. Очевидно, що три доби затримок рейсів, перенаправлень невеселих пасажирів та безкінечних цькувань з головного східного офісу авіакомпанії своєрідно вплинули на нього.

— Так, — відповіла Таня.

— Щось корисне від неї дізналась?

— Досить багато. Я надішлю вам звіт.

— Як писатимеш, хоч раз скористайся сраними великими літерами, щоб я зміг нормально читати.

— Так, сер.

Вона достатньо наголосила на слові «сер», тож на другому кінці дроту запала коротка тиша. Керівник ТУО буркнув:

— Гаразд, вибач, Таню! Здається, я перекидаю на тебе те, чим у мене кидаються з Нью-Йорка. Ніби юнга, що кóпає ногою кота на кораблі, хоч ти й не кішка. Можу чимсь тобі допомогти?

— Потрібен авіаквиток в один бік до Лос-Анджелеса, на сьогодні, для місіс Ади Квонсет.

— Це та стара курка?

— Вона.

Керівник ТУО гірко зазначив:

— Я так розумію, це за рахунок компанії.

— Боюся, що так.

— От що я ненавиджу, це те, що ми даємо їй місце швидше, ніж справді чесним пасажирам, які платять за квитки, а останнім доводиться чекати годинами. Але думаю, ти маєш рацію; нам ліпше якнайскоріше спекатися її.

— Гадаю, так.

— Я дам добро. Забереш розпорядження на касі. Але дивися, не забудь попередити людей в Лос-Анджелесі, щоб поліція аеропорту супроводила ту стару баберу геть звідти.

Таня м’яко промовила:

— Вона могла б бути Матір’ю Вістлера[137].

Керівник ТУО буркнув:

— То хай Вістлер і купує їй квиток.

Таня усміхнулася й повісила слухавку. Вона повернулася до місіс Квонсет.

— Ви сказали, що є ще якась важлива річ — що стосується того, як проникнути на борт літака, — яку ви мені ще не розповіли.

Стара завагалась. Вона помітно стиснула губи, коли почула, доки Таня говорила, про зворотний рейс до Лос-Анджелеса.

— Ви розповіли мені більшу частину, — підштовхнула її Таня. — Можете вже й закінчити, якщо є ще щось.

— Звісно, є. — Місіс Квонсет трохи манірно кивнула. — Я збиралася сказати, що краще не вибирати великі рейси — важливі, тобто ті, які летять без пересадок через усю країну. Вони часто цілком заповнені, а ще там у людей певні номери місць, навіть в економкласі. Це все ускладнює, хоча на такому я також раз летіла, коли побачила, що там небагато пасажирів.

— Тож ви літаєте непрямими рейсами. Хіба вас не викривають на проміжних зупинках?

— Я вдаю, що сплю. Зазвичай мене не турбують.

— Але цього разу потурбували.

Губи місіс Квонсет стиснулися в тонку осудливу лінію.

— То все той чоловік, що сидів біля мене. Дуже неприємний. Я довірилася йому, а він здав мене стюардесі. Отак довіряй людям.

— Місіс Квонсет, — промовила Таня. — Думаю, ви почули: ми відправимо вас назад до Лос-Анджелеса.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дар
Дар

«Дар» (1938) – последний завершенный русский роман Владимира Набокова и один из самых значительных и многоплановых романов XX века. Создававшийся дольше и труднее всех прочих его русских книг, он вобрал в себя необыкновенно богатый и разнородный материал, удержанный в гармоничном равновесии благодаря искусной композиции целого. «Дар» посвящен нескольким годам жизни молодого эмигранта Федора Годунова-Чердынцева – периоду становления его писательского дара, – но в пространстве и времени он далеко выходит за пределы Берлина 1920‑х годов, в котором разворачивается его действие.В нем наиболее полно и свободно изложены взгляды Набокова на искусство и общество, на истинное и ложное в русской культуре и общественной мысли, на причины упадка России и на то лучшее, что остается в ней неизменным.В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Владимир Владимирович Набоков

Классическая проза ХX века