Читаем Аеропорт полностью

Зовсім скоро, через кілька років, подумав Мел, зали аеропортів зміняться до непізнаваності. Потрібно щось чимскоріш зробити, змінити теперішню неефективну схему того, як люди сідають на літаки та сходять з них. Просто виходити на борт та сходити з нього, кожен окремо, це надто незручно й повільно. З роками окремі літаки коштують все більше й більше мільйонів доларів; водночас вартість їх простою на землі без роботи зростає ще більше. Дизайнери повітряних суден, планувальники авіатрас намагалися організувати все так, щоби було більше льотних годин, які дають прибуток, але менше годин на землі, які не дають нічого.

У процесі підготовки були вже плани «людських контейнерів», що базуються на схемах «іґлу» компанії «Американ Ейрлайн», які використовуються для попереднього завантаження авіавантажів. Більшість інших авіакомпаній мали свої варіанти системи іґлу.

Вантажні іґлу — це окремі відсіки, які завдяки своїй формі щільно входять у фюзеляж реактивного літака. Кожне іґлу заповнювали вантажем певної форми й розмірів, а потім їх можна було підняти на рівень фюзеляжу й помістити в літак за лічені хвилини. На відміну від звичайних пасажирських літаків, внутрішня частина реактивного вантажного судна зовсім порожня. Зараз, коли суто вантажний літак прибував до вантажного терміналу аеропорту, іґлу, що були в літаку, розвантажувалися, а натомість всередину поміщали нові, для наступного польоту. І це все можна було зробити з мінімальними втратами часу й зусиль.

«Людські контейнери» будуть адаптацією тієї ж ідеї, і Мел уже бачив креслення. Вони міститимуть невеликі комфортні пасажирські відсіки з сидіннями, до яких пасажири заходитимуть зі стійок реєстрації аеропорту. Потім ці контейнери переноситимуться конвеєрними лініями — схожими на теперішні багажні конвеєрні системи, що ведуть до місць стоянки на льотному полі. Доки люди сидітимуть всередині, контейнери помістять в літак, який прибув кілька хвилин тому, але вже відвантажив свій людський контейнер із новоприбулими пасажирами.

Коли контейнери завантажать та припасують, їхні вікна будуть на рівні ілюмінаторів у фюзеляжі. Двері в кінці кожного контейнера відкидатимуться, щоб стюардеси та пасажири могли проходити до інших відсіків. Кухні-буфети зі свіжою їжею й новою зміною стюардесам будуть завантажені в окремі контейнери.

Вдосконалення системи дозволить з часом завантажувати контейнери в місті, а також дозволить пересадку з рейсу одного авіаперевізника на рейс іншого так, що пасажирам навіть не доведеться підводитися з місць.

Подібним концептом був «небесний зал очікування», який уже розробляли в Лос-Анджелесі. Кожен зал, що поміщатиме сорок пасажирів, буде напівавтобусом-напівгелікоптером. Дорогами місцевого значення, околицями або центральними вулицями міста він пересуватиметься власним ходом, а на місцевій вертолітній станції його перетворюватимуть на контейнер під великим гелікоптером — який переноситиме цей відсік до аеропорту або від нього.

І ці речі колись стануть реальністю, думав Мел Бейкерсфелд. Або якщо не саме в такому вигляді, то з’явиться щось подібне, і то скоро. Неймовірною для тих, хто працює в авіаційному середовищі, була швидкість, з якою фантастичні мрії стають реальністю.

Несподіваний вигук із залу внизу обірвав його думки.

— Гей, Бейкерсфелде! Чуєш там?!

Мел пробігся очима по натовпу, шукаючи джерело голосу. Знайти його було важче, оскільки близько п’ятдесяти облич, зацікавлених, кого це покликали, синхронно підвелися вгору. За мить він знайшов крикуна. То був Іґен Джефферс, високий, худорлявий афроамериканець у світло-бежевих слаксах і сорочці на короткий рукав. Його жилава коричнева рука подала квапливий жест.

— Та спускайся, Бейкерсфелде, ну. Чуєш чи нє?! Зара’ я тобі дам!

Мел усміхнувся. Джефферс, який винаймав площу для точок чистки взуття в терміналі, був дуже своєрідним персонажем аеропорту. З викличним, широченно вишкіреним простакуватим обличчям, він міг говорити найобурливіші речі, та якось виходити сухим із води.

— Та чую я тебе, Іґене Джефферс. Може, краще ти піднімешся?

Вишкір став ще ширшим.

— Шо ти таке мелеш, Бейкерсфелде! Я ж звичайний наймач, не забувай!

— Якщо забуду, ти мені, певно, зачитаєш Акт про громадянські права[138].

— Сам почав, Бейкерсфелде. Ану, тягни свою срачину сюди.

— А ти за язиком пильнуй у моєму аеропорту. — І втішений Мел відійшов від перил та попрямував до службового ліфта. На рівні головного залу його вже очікував Іґен Джефферс. Джефферс завідував чотирма точками чистки взуття в терміналі. Бізнес був досить дрібним на фоні аеропорту, де паркінг, ресторани й газетні кіоски давали просто астрономічні прибутки в порівнянні. Але Іґен Джефферс, який починав з того, що чистив людям взуття на вулиці, поводив себе так, наче він єдиний відповідає за платоспроможність аеропорту.

— У мене угода з цим аеропортом. Пра’льно?

— Правильно.

— Поміж всеї тої хитромудрої писанини вказано, що я є-ди-ний маю право на те, щоби чистити взуття в цьому приміщенні. Є-ди-ний. Пра’льно?

— Правильно.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дар
Дар

«Дар» (1938) – последний завершенный русский роман Владимира Набокова и один из самых значительных и многоплановых романов XX века. Создававшийся дольше и труднее всех прочих его русских книг, он вобрал в себя необыкновенно богатый и разнородный материал, удержанный в гармоничном равновесии благодаря искусной композиции целого. «Дар» посвящен нескольким годам жизни молодого эмигранта Федора Годунова-Чердынцева – периоду становления его писательского дара, – но в пространстве и времени он далеко выходит за пределы Берлина 1920‑х годов, в котором разворачивается его действие.В нем наиболее полно и свободно изложены взгляды Набокова на искусство и общество, на истинное и ложное в русской культуре и общественной мысли, на причины упадка России и на то лучшее, что остается в ней неизменным.В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Владимир Владимирович Набоков

Классическая проза ХX века