Аеропорт

Воно, проголосив він, полягає в дуже реальній небезпеці для кожного авіапасажира та всіх членів екіпажу, яку створює безвідповідальний, недбалий продаж страхових полісів у касах аеропорту та торгових автоматах… «полісів, які обіцяють величезні суми, багатство, взамін на кількадоларовий внесок».

Демерест палко продовжив:

— Ця система — якщо бажаєте облагородити цю державну недослужбу, називаючи її системою… з чим не погодяться більшість пілотів — відкрито запрошує всіляких маніяків та злочинців до того, щоб ті влаштовували диверсії і масові вбивства. Їхня мета буде максимально простою: особиста винагорода для себе або очікуваних бенефіціарів.

— Командире! — Членкиня комісії, місіс Екермен, нахилилася вперед у своєму кріслі. З її голосу та виразу обличчя Мел здогадався, що вона досі не заспокоїлася після репліки про «захланне керівництво аеропорту». — Командире, ми вже вдосталь вислухали ваших думок з цього приводу. У вас є хоч якісь факти, що це підтверджують?

— Звісно, мадам. Фактів удосталь.

Вернон Демерест ретельно підготувався до своєї справи. З допомогою схем та графіків він показав, що відомі катастрофи, які відбулися в польоті та були спричинені вибухівкою чи іншими актами насильства, траплялися один-півтора рази на рік. Мотиви різнилися, але послідовною, поширеною причиною був фінансовий зиск з авіастрахування. Існували й інші спроби підриву, які або не спрацьовували, або їм вдалося запобігти, а також катастрофи, де була підозра про диверсію, але її зрештою не змогли довести.

Він назвав класичні випадки: «Канадіан Пасифік Ейрлайнз» у 1949 та 1965 роках; «Вестерн Ейрлайнз», 1957 рік; «Нешнал Ейрлайнз», 1960 рік та підозра про диверсію в 1959-му; дві мексиканські авіакомпанії у 1952 та 1953 роках; «Венесуелан Ейр Лайнз», 1960 рік; «Континентал Ейрлайнз», 1962 рік; «Пасифік Ейрлайнз», 1964 рік; «Юнайтед Ейр Лайнз», 1950, 1955 роки та підозра про диверсію у 1965-му. У дев’яти з тринадцяти випадків усі пасажири та члени екіпажу загинули.

Звісно ж, що, коли викривали шкідництво, будь-які страхові поліси, отримані його організаторами, автоматично анульовувалися. Коротше кажучи: диверсія грошей не приносила, і нормальні, поінформовані люди це знають. Вони також знають, що навіть після авіакатастрофи, в якій ніхто не вижив, якщо знаходять залишки літака, можливо визначити, де виник вибух та яким було його джерело.

Але вибухи й жахливі акти насильства, нагадав Демерест членам комісії, влаштовують аж ніяк не нормальні люди. Ненормальні психопати, божевільні злочинці, цинічні масові вбивці — ось хто цим займається. Ці люди рідко добре поінформовані на цю тему, та навіть якщо й так, розум психопата може сприймати лише те, що його власнику хочеться, перекручуючи факти так, щоб у них було легше повірити.

Місіс Екермен знову втрутилася в розмову; цього разу її ворожість до Демереста неможливо було з чимсь сплутати.

— Я не впевнена, що будь-хто з присутніх, та навіть ви, командире, достатньо вповноважені, аби обговорювати, що діється в голові у психопата.

— Я це й не обговорював, — нетерпляче заявив Демерест. — Хай там як, справа не в тому.

— Перепрошую, але ви таки обговорювали це. І, як на те пішло, думаю, що справа саме в цьому.

Вернон Демерест збуряковів. Він звик командувати, тож допит був йому не до шмиги. Характер, який він ніколи особливо не приховував, проступив назовні.

— Мадам, а ви завжди така тупа чи тільки зараз навмисне робите з себе ідіотку?

Голова комісії різко постукав своїм молотком, а Мел ледве стримався, щоб не розсміятися.

Що ж, подумав Мел, він може все закінчити просто зараз. Вернону варто було залишатися в кабіні екіпажу, де він безумовно вправний, та уникати дипломатії, в якій він щойно програв. Шанси на те, що комісія з питань аеропорту задовольнить хоч якусь із вимог командира Демереста зараз були нижче нуля — принаймні якщо Мел йому не допоможе. На якусь мить він завагався, чи не вчинити саме так. Підозрював, що Демерест усвідомлює, наскільки далеко зайшов. Однак ще залишався час на те, щоб обернути все, що сталося, на жарт, з якого посміялися б усі, включно з Мілдред Екермен. Мел умів таке робити, умів зводити до компромісу розбіжності в поглядах так, щоб зберегти обличчя обох сторін конфлікту. Також він знав, що є фаворитом Міллі Екермен; вони добре ладнали, й жінка завжди уважно слухала, коли Мелові було що сказати.

Тоді вирішив: та пішов він. Мел сумнівався, що шваґер зробив би так само у протилежній ситуації. Нехай Вернон сам виплутується з цього бардака. Що б там не було, за кілька хвилин Мел вчинить по-своєму.

— Командире Демерест, — холодно заявив голова комісії, — ваша остання ремарка недоречна, не стосується справи, і я вас прошу забрати свої слова назад.

Обличчя Демереста досі зберігало рум’янець. Він якусь мить повагався, а тоді кивнув.