Аеропорт

Таня показувала на точку продажу страхування. Близько десятка людей з’юрмилися навколо круглої каси, більшість заповнювали бланки заяв на оформлення авіастрахування. За касами сиділи й виписували поліси двоє привабливих дівчат, одна з яких була неймовірної краси повногруда білявка.

— Так, — підтвердив Мел, — переважно проблема полягала в цьому — принаймні останнім часом. Вернон та МАП думають, що нам варто заборонити каси страхування в усіх аеропортах, а також автомати продажу страхування. Я з цим не згоден. Ми обоє сварилися через це перед комісією з питань аеропорту. Вернону не сподобалось, та й досі не подобається те, що я переміг.

— Я чула. — Таня уважно поглянула на нього. — Дехто з наших не погоджується з тобою. Ми вважаємо, що командир Демерест має рацію.

Мел похитав головою.

— Тоді ми розходимося в поглядах. Я вже багато разів говорив про це, аргументи Вернона просто не мають сенсу.

Вони так само не мали сенсу — на думку Мела — місяць тому в аеропорту Лінкольна, коли Вернон Демерест з’явився перед засіданням комісії. Вернон попросив слова та представляв МАП, яка веде кампанію за заборону кас продажу страхування в усіх аеропортах.

Мел чітко пам’ятав деталі зібрання.

То було звичайне засідання комісії з питань аеропорту, в середу зранку в залі засідань. Були присутні всі п’ятеро членів: місіс Мілдред Екермен, приваблива чорнява домогосподарка, яка, за чутками, була коханкою мера і саме тому обіймала цю посаду; а також її четверо колег-чоловіків — університетський професор, що був головою комісії, два місцевих бізнесмени та профспілковий чиновник у відставці.

Комісія засідала в оббитій червоним деревом кімнаті на антресольному поверсі терміналу. З одного боку, на підвищеній платформі, в шкіряних кріслах з відкидною спинкою, за гарним овальним столом сиділи члени комісії. Нижче стояв другий стіл, не такий вишуканий. За ним сидів Мел Бейкерсфелд, з обох боків оточений своїми керівниками відділів. Збоку стояв стіл для преси, а позаду — місце для публіки, оскільки засідання комісії були номінально відкритими. Місце для публіки рідко було зайняте.

Того дня єдиною сторонньою людиною, окрім членів комісії та персоналу, був командир Вернон Демерест, охайно зодягнений в уніформу «Транс Америки», на якій виблискували чотири золоті смуги, що свідчили про його звання. Він в очікуванні сидів у публічній секції, а на двох кріслах поблизу лежали книжки та папери. Комісія з ввічливості запросила командира Демереста першим до слова, перед вирішенням звичних справ.

Демерест підвівся. Він звернувся до комісії із притаманною йому самовпевненістю й лише час від часу звірявся зі своїми нотатками. Як Демерест пояснив, він виступає від імені Міжнародної асоціації пілотів, є головою її місцевого представництва. Однак погляди, якими він збирається поділитися, Демерест поділяє і сам, як і більшість пілотів усіх авіакомпаній.

Члени комісії відкинулись у своїх кріслах та уважно слухали.

Продаж страхування в аеропорту, почав Демерест, це сміховинний, архаїчний пережиток ранніх часів авіації. Сама наявність кас та автоматів продажу страхових полісів, їхня популярність у залах аеропорту — образа для комерційної авіації, що має кращі показники безпеки відносно подоланих відстаней, ніж будь-який інший вид транспорту.

На залізничних чи автобусних станціях, чи при сходженні на борт океанського лайнера, чи під час виїзду власною машиною зі стоянки у мандрівника ж немає спеціальних страхових полісів на випадок смерті або каліцтва, якими б йому тицяли під ніс із наміром непомітно продати, чи не так? Звісно ж ні!

Тоді чому ж ми маємо таке в авіації?

Демерест сам відповів на своє ж запитання. Причина, проголосив він, полягає в тому, що страхові компанії вміють швидко розпізнати золоту жилу «і не звертати жодної уваги на наслідки».

Комерційна авіація є молодою, тож багато людей вважають авіаподорожі небезпечними, незважаючи на доведені факти, що людині безпечніше перебувати на комерційному авіалайнері, ніж у себе вдома. Ця притаманна недовіра до авіації зростає у разі авіакатастроф. Наслідки їхні серйозні й затьмарюють те, що набагато більше смертей і травм виникають іншими, більш звичними способами.

Правду про безпеку польотів, зазначив Демерест, засвідчують самі страхові компанії. Пілоти авіакомпаній, які набагато частіше, ніж пасажири, подорожують повітрям, можуть купувати стандартне страхування життя за звичайними цінами або й за власними груповими планами дешевше, ніж усі інші. Однак інші страхові компанії, заохочувані захланним керівництвом аеропорту та слухняною мовчазною згодою авіакомпаній, продовжують підгодовувати страхи та легковір’я авіатуристів.

Мел, який сидів і слухав за столом персоналу, визнав, що його шваґер доступно пояснює свої ідеї, хоча згадувати про «захланне керівництво аеропорту» було нерозумно. Ця репліка спричинила кілька скривлених облич серед п’ятірки членів комісії, включно з місіс Екермен.

Вернон Демерест цього, здається, не помітив.

— А тепер, пані та панове, ми підходимо до найважливішого, неуникного питання.