Агенція «Локвуд і К°». Череп, що шепоче

— Хтозна? — Локвуд скоса позирнув на череп. — Хоч я не здивувався б. — Він зручніше вмостився на стільці. — Дзеркало, дякувати Богові, в нас, а отже, ним більше ніхто не скористається. Закладаюся, що Бікерстаф не дивився туди сам, він використовував для цього інших. Тому його привид і був такий огидний. Добре, що ти почастувала його своїм посрібленим клинком.

— Коли я чула його голос на кладовищі, — пригадала я, — він гіпнотизував мене. Точнісінько так само, як пише Дьюлак. Знаєш, що не можна, а все одно хочеться послухатись... Джорджа й Джопліна він теж, напевно, причарував, хоч вони й не чули його до ладу. Пам’ятаєш, як вони заціпеніли біля домовини?

— Еге ж... От бовдури! — Локвуд позирнув на годинник. — Люсі! Якщо Джордж не прийде найближчим часом, мене це справді стривожить. Доведеться йти на пошуки Фло й питати, де вона залишила його.

— Він зараз прийде. Ти ж знаєш, який він млявий. Поглянь краще сюди! — Я простягла Локвудові книжку, розкриту на останній сторінці. — Це те, що ми шукали. Останнє зізнання Дьюлак!

Так, я вбила людину. Та чи можна назвати це злочином? Ні! Коли я постану перед Божим Судом, то оголошу, що не вбивала, а боронилась, відчайдушно рятувала свою душу! Едмунд Бікерстаф збожеволів! Він так відверто вимагав у мене життя ніби приставив ніж до горла! Його кров на моїх руках, та я невинна.

Вілберфорс помер. Ми всі бачили це: він подивився на Засіб і загинув. Знялася велика паніка Ми побігли до наших екіпажів — геть від цього проклятого місця, присягаючись зректися Бікерстафа назавжди! Та він не дозволив. Уже за годину він разом зі своїм мовчазним хлопчиськом-слугою був у мене, й вони принесли з собою Засіб. Я боялась, однак пустила їх до себе. Доктор хвилювався чи мовчатиму я про смерть Вілберфорса? Чи можна мені довіряти? Хоч як я запевняла його, він шаленів дедалі дужче. Нарешті він виголосив присуд: щоб довести свою відданість, я мушу подивитись у дзеркало! Хлопчисько вмить заскочив мені за спину й скрутив рука Бікерстаф витяг з кишені Засіб і підняв до моїх очей. Я поглянула туди лише на мить — на єдину мить, проте відчула, як руйнується мій здоровий глузд, як ціпеніють мої руки й ноги.

Так би все й скінчилось, та на столі лежав револьвер мого батька Я вивільнила руки й схопила зброю. Бікерстаф із криком вчепився в мене. Я вистрелила куля вцілила прямісінько йому в чоло. Потім я вистрелила в хлопця та він крутнувся наче вугор, і втік. Часом, нехай Бог простить мене, я шкодую за цим. Шкодую, що не вбила і його.

Я не розповідатиму, як ми здихатись і доктора і його творіння. Ми боялись, що інші повторять наші дурощі й шукатимуть знань, які не призначені для Людини. Я лише сподіваюсь, що ми знешкодили Засіб якнайнадійнішим чином, і тепер він не завдасть шкоди нікому.

Закривши брошуру, я кинула її на стіл.

— Ось, виходить, як помер Бікерстаф, — сказала я. — Мері Дьюлак застрелила його, а потім вони з друзями поховали доктора на кладовищі Кенсел-Ґрін. Ми розплутали цю загадку. Справу закрито!

Я взяла тарілку, щоб віднести її до мийки... й зненацька зупинилась, поглянувши на стіл.

Локвуд навпроти мене кивнув: