Американська єврейська проза. Століття оповідань

Бойфренди Ауслендер (це слово здавалося їй смішним, коли йшлося про чоловіків за сорок років, хоча самим їм воно, схоже, подобалося) завжди починали з висловлення захоплення її «незалежністю» та «самодостатністю». Пізніше вони звинувачували її у «страху перед зобов’язаннями», «манії незалежності». Її останній роман, із поетом на прізвище Фаррел (дуже добрий поет, чия творчість викликала в неї справжнє захоплення, і поки що перший і єдиний поет, з яким у неї були подібні стосунки), тривав майже рік і зрештою розчинився в низці ущипливих перепалок: він називав її негнучкою й холодною, вона його — інфантильним і хворобливо залежним. Все завершилося тим, що вона переспала з одним молодим романістом, якого зустріла в Єврейському культурному центрі на 92-й вулиці, і легковажно дозволила Фаррелу дізнатися про це. Той напився і став оскаженіло кричати на неї і молотити кулаками по холодильнику та ванні, а потім жбурнув пляшку з шампунем у кімнату; пластик луснув, і блідо-помаранчеві бризки заляпали стіни. З німим подивом, затамувавши подих від страху, вона дивилася, як він у шаленстві, зі звірячим ревом гасає її кухнею. Врешті-решт вона залишила квартиру, грюкнувши дверима, а коли за півтори години повернулася, він спав на підлозі її спальні, згорнувшись равликом серед її одягу. Всю ніч вона протремтіла без сну за своїм робочим столом, а вранці, прокинувшись, він лише кивнув їй, сказав «Ну, гаразд» і пішов.

Відтоді вона його не бачила (минуло вже п’ять тижнів) і виявила, що скучила за ним. Це вже само по собі було неприємно. Якщо він пішов, то нехай — туди й дорога. Вона прагнула ясності, двозначність її дратувала. Вони не підходять одне одному, говорила вона собі. Фаррел такий вибагливий, і чого він, зрештою, від неї хоче? Щоб вона була не такою, як вона є? Він потребував постійної уваги, а вона не могла йому її дати. Проте не можна було знехтувати тим фактом, що він їй подобався. Навіть більше, ніж подобався, — вона кохала його сильніше, ніж будь-кого за багато років, можливо, навіть за все життя. Вона не могла навіть точно сказати, навіщо переспала з тим молодим письменником — хіба що тому, що мала відчуття, немовби задихається. Їй треба було якось вирватися, якось усе перетрусити. Але все ж таки від спілкування з Фаррелом вона отримувала чимале задоволення, поки не почалися їхні бойовища. Цей цикл задоволення й незадоволення повторювався знову й знову. Подекуди Ауслендер мимоволі замислювалася: чи не обирає вона просто не тих чоловіків? Якщо послухати інших жінок, більшість чоловіків бояться залежності. Її подруга Делія, драматургиня, зізнавалася їй, що чоловік, з яким вона зустрічається останні два роки, постійно скаржиться, що відчуває себе в пастці. «Він каже, що хоче бути разом, а потім визнає, що сама ідея спільного життя вселяє в нього жах», розповідала вона Ауслендер. Чому ж тоді чоловіки, яких зустрічала Ауслендер, схоже, тільки і мріяли зв’язати свою долю з нею? Делія сміялася: «О, звісно. Тобі треба коли-небудь спіймати одного з них на слові. Ти й не стямишся, як він буде вже за дверима. Ось, наприклад, Фаррел. Ти думаєш, він знатиме, що з тобою робити, якщо отримає тебе? Та він перелякається до смерті».

Ауслендер не була в цьому так упевнена. Хоча тепер це не мало значення. Фаррел — це вона точно знала — зійшов зі сцени назавжди. Вони кілька разів розмовляли по телефону, але він усе ще злився на неї, а під час останньої розмови (він подзвонив їй, п’яний, посеред ночі) назвав її «холодною, непіддатливою сучкою».

Саме про Фаррела думала Ауслендер, готуючись до зустрічі з Петру Віореску. Не можна сказати, що вона уявляла собі романтичні стосунки із цим румуном. Вона збиралася прочитати кілька його віршів, м’яко сказати йому, що не зможе їх перекласти, й вони більше ніколи не зустрінуться. Просто вперше за більш ніж місяць вона одягалася й чепурилася в усвідомленні того, що йде на побачення з чоловіком. З моменту розриву з Фаррелом вона уникала людей й лише зрідка бачилася з подругами — Делією, Марго чи Кетлін (всі вони жили поблизу) — за ланчем або кавою. З тієї ночі вона не відвідувала навіть зустрічей з письменниками, не ходила до театру чи кіно. Зараз їй спало на думку, що вона ніби ховається. Ховається від чого? — запитувала вона сама себе з подивом. Боїться, що Фаррел підкрадеться до неї ззаду на вулиці чи в театрі? А якщо й так? Що за проблема?