Американська єврейська проза. Століття оповідань

Вуді не забував про розваги і для себе. Раз на рік, а то й частіше, залишав справи на самоплив, домовлявся з довірчим департаментом банку наглядати за діями своєї бригади й вирушав у подорож. Робив це з шиком, вигадливо, на всю губу. Так, у Японії лише на коротко затримався в Токіо. Натомість три тижні провів у Кіото, зупинившись у готелі «Таварая», що веде історію з сімнадцятого століття, якщо не раніше. Спав, по-японськи, на підлозі й купався майже в окропі. Подивився найбрудніший у світі стриптиз, відвідав також святі місця та храмові сади. Побував у Стамбулі, Єрусалимі, Дельфах, їздив на сафарі до Бірми, Уганди та Кенії у складі демократичних груп з водіями, бедуїнами, базарними торговцями. Відкритий, марнотратний, товариський, дедалі більш тілистий, але (він бігав, підіймав вагу) досі м’язистий — голяка почав нагадувати придворного доби Ренесансу в повному вбранні, — він з кожним роком виглядав здоровішим, такий собі шанувальник свіжого повітря, з ластовинням на спині та темними плямами на червоному чолі й непоказному носі. В Аддис-Абебі він просто з вулиці затяг до себе в готельну кімнату ефіопську красуню, став з нею під душ, щоб вимити, намилюючи її своїми широкими, лагідними ручищами. У Кенії навчив одну чорношкіру американської лайки, щоб вона могла вигукувати це під час статевого акту. На Нілі, біля водоспаду Мерчисон із драговини здіймалися величезні блакитні евкаліпти й гіпопотами загрозливо гарчали з обмілини на катер, що пропливав. Один із них пішов у скоки на вузькій піщаній смужці, підстрибуючи й важко гепаючись на всі чотири. Саме там Вуді побачив, як крокодил ухопив і затяг під воду буйволеня.

Мати, ніби готуючись піти слідом за татком, раптом заслабла на голову. На людях говорила про Вуді, як про малу дитину: «Що думаєте про мого синочка?» — так, наче йому було років десять. Пустувала з ним, кокетувала, хіба що не залицялась. Схоже, геть втратила відчуття реальності. А за нею й інші, ніби діти на майданчику, чекали своєї черги, щоб з’їхати з гірки, кожен на своїй сходинці, рухаючись до початку.

Над помешканням і місцем праці Вуді розлилося озеро мовчання, заповнюючи гучний до того простір церковного передзвону, і в тиші, що запала цим сумним ранком сонячної осені, Вуді віддав належне жалобі. Аналізуючи своє життя, свідомо витягав непривабливий, або зворотний бік того, що було. Та коли душевний біль не мине, доведеться майнути на вулицю і позбавитися його за допомогою бігу. Здолати тюпцем зо три, а як треба, то й п’ять миль. Ви, певно, вважаєте, що біг тюпцем — то винятково фізична вправа? Так от, не тільки і не стільки. І то факт: коли він був семінаристом і в упряжці, як рикша, тягнув візок на Всесвітньому ярмарку і біг там риссю, йому були небесні знаки. Можливо, один знак, що повторювався. Він відчув, що від сонця сходить на нього істина. Отримав послання у вигляді світла і тепла. Це віднесло його геть від брутальних пасажирів зі штату Вісконсин, тих фермерів, гикання і соромітні слова яких не торкалися його вух, коли з ним таке відбувалося. І знову сонячний пломінь зміцнив його внутрішню впевненість у тому, що землі визначена єдина ціль: бути наповненою, просякнутою добром. І станеться це тоді, як скінчиться загальне безглуздя, коли людина людині вовк, а смерть, мов крокодил, затягує всіх у болото. Не так, як це собі уявляла місіс Скуґлунд, підкуповуючи його, щоб він навернув євреїв і пришвидшив Друге пришестя, а в інший спосіб. У нього було якесь невиразне передчуття. Далі якого він не пішов. Тому життя проживав так, як йому, власне, саме життя й диктувало.

Того ранку повернулося ще одне відчуття, винятково фізичне, що народилося спершу в руках і від їхнього дотику біля грудей проникло в тіло й боляче відлунилося в грудях.