Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

Позиція Росії, озвучена Лавровим, як завжди, була дуже зухвалою: «Крим для Росії означає набагато більше, ніж Комори для Франції чи Фол-кленди для Великої Британії. Те, що в Криму всі відзначають відсутність якихось серйозних правопорушень, зумовлюється саме тим, що були вжиті додаткові заходи, що народні дружини самооборони були повні рішучості не допустити повторення того, що сталося на Майдані, де, до речі, і далі залишався наметовий табір»⁵⁹⁶.

Не просунувшись ні на йоту в переговорах, американці пообіцяли «швидко» відреагувати на референдум, якщо той відбудеться. Про це заявив офіційний представник Білого Дому Джей Карні: «Подивимося, як розгортатимуться події в найближчі кілька днів. Ми готові відреагувати, якщо референдум відбудеться в неділю»⁵⁹⁷.

Позицію США традиційно прийняли в НАТО. Альянс від самого початку не мав ілюзій стосовно справжніх намірів Росії. Більше того, своїми діями «зелені чоловічки» зробили величезний подарунок НАТО, адже військова агресія в Криму дала військово-політичному блоку друге дихання. НАТО тепер знову було потрібне, як і в кращі часи «холодної війни». Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен висловив своє бачення й підтримав Україну, щоправда, лише на словах: «Запланований на 16 березня так званий референдум в українській Автономній Республіці Крим буде прямим порушенням Конституції України та міжнародного права. Якщо він відбудеться, то не матиме юридичної сили чи політичної легітимності. Сьогодні ці проблеми були обговорені на засіданні всіх 50 членів програми «Партнерство заради миру» в Раді Євроатлантичного партнерства на прохання нашого партнера України. Діалог і переговори повинні дати шанс на успіх по забезпеченню деескалації ситуації та політичного рішення»⁵⁹⁸.

У той же час глава місії України при Альянсі Ігор Долгов розказав, про що ще йшлося на засіданні і що не варто чекати миротворців НАТО в Криму. Ігор Долгов: «Україна не є членом НАТО, а отже, розраховувати на те, що війська НАТО загалом або декількох країн — членів Альянсу військовим шляхом братимуть участь у врегулюванні кризи в Криму, не доводиться. Для цього немає юридичних підстав. РЄАП однозначно засудила ситуацію, у якій опинилася Україна після окупації Криму. Усі висловилися на підтримку територіальної цілісності України та її незалежності й за потреби пошуку дипломатичних каналів подолання кризи»⁵⁹⁹.

Цього дня помічник Генерального секретаря ООН із прав людини Іван Шимоновіч на зустрічі в Києві з першим віце-прем'єром Віталієм Яремою заявив про наміри ООН розгорнути на території Криму спеціальну місію Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Щоправда, в ході телефонної розмови, яка відбулася між Генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном та президентом Владіміром Путіним, ця тема взагалі не обговорювалася, а російське дипломатичне відомство продовжувало наполягати на неможливості відкриття такої місії.

Зрештою ні місія ООН, ні місія ОБСЄ так і не змогли почати свою роботу на території Криму. Більше того, протягом 2014 — 2015 років навіть офіційні особи ООН та ОБСЄ жодного разу не були допущені на територію окупованого півострова, а всі спроби дипломатів потрапити туди зупинялися російським дипломатичним відомством.

Шимоновіч зробив у Києві заяву, що в окупованому Криму спостерігається зростання випадків порушення прав людини, що в ООН знають про факти необґрунтованого затримання, тортур, перешкод вільному пересуванню й жорстокого поводження на півострові. Шимоновіч також закликав до роззброєння всіх неурядових сил.

На сайті Кремля тим часом з'явилося повідомлення, що Владімір Путін провів телефонну розмову з Генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном, у ході якої знову підтвердив, що вважає референдум у Криму легітимним: «Обговорювалася ситуація в Україні, зокрема з урахуванням майбутнього 16 березня ц. р. референдуму з визначення статусу Республіки Крим. Путін, зокрема, підкреслив, що рішення про його проведення повністю відповідає нормам міжнародного права й Статуту ООН»⁶⁰⁰.

На тлі активності ООН, ОБСЄ, урядів США та Євросоюзу різко виділялися своєю пасивністю країни СНД. Спроби МЗС України домогтися спеціального засідання в рамках СНД, аби отримати від них реакцію на брутальні дії Росії в Криму, завершилися нічим. Андрій Дещиця скаржився: «СНД і його учасники ніяк не реагують на вимоги України скликати екстрене засідання на рівні міністрів закордонних справ у зв'язку з останніми подіями в Криму. Дана організація не грає ніякої ролі, <...> ніхто не прореагував на ситуацію, коли одна з сусідніх країн збройним шляхом напала на іншу»⁶⁰¹.