Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

14 березня принесло новини, які справді хотіли чути ті жителі Криму, що прагнули стати громадянами Росії. Самопроголошена влада пообіцяла їм швидкий перехід на російський рубль і підвищення соціальних виплат до рівня загальноросійських. Частково ці сподівання виправдаються вже у квітні — пенсії та бюджетні виплати їм таки збільшать, проте ейфорія швидко згасне разом зі стрімким збільшенням цін на продукти харчування, ліки та комунальні платежі. Російський фінансовий рай виявиться черговим блефом. А поки люди прагнули головного — спокою й миру на рідній землі. Очікування, які теж уже зовсім скоро будуть брутально знищені новою владою.

15 березня. «ДЕНЬ ТИШІ»

Сепаратисти та російські окупанти ретельно готувалися до 16 березня -дня «загальнокримського референдуму». Ці вихідні стали останніми, коли півострів де-факто залишався нічиїм, адже раніше Верховна Рада проголосувала за його «незалежність». Субота 15 березня була офіційно оголошена «кримською владою» як «день тиші». Голова комісії з підготовки до «загальнокримського референдуму» Михайло Малишев виступив зранку із заявою, що в суботу і неділю будь-яка агітація категорично заборонена. Громадське життя на півострові завмерло в передчутті непоправного.

Як стверджували кримські активісти та незалежні журналісти, насправді підготовка до референдуму тривала за багаторічною кримською традицією. Хоч як росіяни силувалися й поспішали показати, що на півострові відбуваються суттєві зміни, насправді все проходило по-кримськи: неквапливо й неспішно. Кримчани завжди були пасивні під час виборчих кампаній — явка тут була нижчою від загальноукраїнської. Цей референдум винятком не став, тому намальовані 83,1% аж ніяк не відповідали дійсності й досягалися завезенням багатьох російських громадян, адже місцеві виборчкоми дозволяли голосувати навіть за російськими паспортами — і козачкам, і російським військовим. При цьому найменшою була явка саме в Севастополі — найбільшому проросійському місті Криму. А от Східний Крим — Ленінський, Феодосійський райони, Керч — дав найбільшу явку, що додатково підтвердило факти завезення російських громадян: вони не від'їжджали надто далеко від Керченської протоки, якою діставалися Криму.

Розповідає польський політолог та журналіст Пьотр Андрусєчко: «Мені здається, що явка була більша ніж 35% — це точно. Спочатку я був у Бахчисараї, пізніше поїхав до Севастополя. Бахчисарай — специфічний, тому що там явка така висока також не могла бути, через те, що там є один район у місті, де повністю мешкають кримські татари, там взагалі не відкрилася жодна дільниця. У самому Сімферополі я бачив російські військові вантажівки. Вони були у дворах, на вулицях, вони були практично в усіх районах, де були ще українські військові, ті частини українських військових. На дорогах ми бачили поодинокі бронетранспортери».

Газета «Сегодня» опублікувала статтю про ситуацію в Криму перед референдумом. За словами журналістів, незважаючи на те, що оголошення про референдум розклеєні по всьому Севастополю, у них склалося враження, що місцева влада все робила неспішно: «Біля місцевого виборч-кому в будівлі міськради вчора було порожньо. Мало того — тут не було навіть вивіски, яка б повідомляла кримчанам, що всередині розташовується виборча комісія. Трохи далі, у скверику, збиралися російські телеканали. Поки їх тут два — «Россия-24» і «НТВ». Ми сходили й на дільниці в центрі, де, за повідомленнями місцевої влади, повним ходом іде підготовка до виборів. Але там порожньо. Вивісок немає. На території — теж нікого. У центрі міста — теж «нововведення»: якщо пару днів тому Адміральська бухта була закрита тільки буксирами, то в п'ятницю там уже чергував військовий корабель. А другий увійшов в бухту прямо на наших очах». Також «Сегодня» вдалося знайти в Севастополі міліціонера, який підтримував єдність України, але не знав, що далі йому робити у Криму: до Росії він не хотів, а їхати на материкову частину було боязко, аби там його не прийняли за «шпигуна»: «Коли на Майдані все почалося, я посварився майже з усіма друзями. Адже розумів, що люди вийшли тому, що їм набридло жити в бандитській країні. А тут, у Криму, як по сигналу, все включилося: і російські канали, і пропаганда, і речівки. Люди — як зомбі. Усьому вірять»⁶⁰⁷.