Аустерліц

І хоча того червневого ранку 1967 року, коли я врешті поїхав до фортеці Брейндонк, Аустерліц так і не з’явився на антверпенському Рукавичному ринку, проте наші шляхи досі незбагненним для мене чином перетиналися майже щоразу, коли я у той час вирушав на свої цілком спонтанні бельгійські екскурсії. Вже за кілька днів після того, як ми познайомилися в salle des pas perdus центрального вокзалу, я зустрів його вдруге в одному промисловому кварталі на південно-західній околиці Льєжа, куди я дістався надвечір пішки з Сент-Жорж-сюр-Мез і Флемаля. Сонце ще раз пробило чорнильно-синю стіну хмар, яка сповіщала про наближення грози, і фабричні цехи та двори, довгі ряди робітничих будинків, цегляні стіни, шиферні дахи та віконні шибки засяяли, ніби від жару якогось вогню, що йшов ізсередини. Коли вулицями залопотів дощ, я знайшов прихисток у невеличкому шинку, здається, це було Café des Espérances[23], де я, на свій великий подив, побачив Аустерліца, який сидів, схилившись над нотатками, за маленьким столиком із твердого пластику. Як то було й потім під час наступних зустрічей, побачившись удруге, ми продовжили свою попередню розмову, не зронивши й слова про випадковість нашої нової зустрічі та ще й у такому місці, куди не зайшла б жодна розважлива людина. З того місця в Café des Espérances, де ми просиділи до пізнього вечора, крізь бокове віконце можна було дивитися вниз, на долину, яка, можливо, колись була помережана річковими заплавами, а тепер там на тлі темного неба полисками відбивалося світло мартенів велетенської ливарні; я ще чітко пам’ятаю, що поки ми обоє, не відриваючи погляду, дивилися на цей спектакль, Аустерліц понад дві години оповідав мені про те, як у XIX столітті в уяві філантропічних підприємців виникла візія ідеального міста для робітників і як вона непомітно перетворилася на практику розміщення людей у казармах, — так наші найкращі плани, як я пригадую, сказав Аустерліц, у процесі їхньої реалізації обертаються на свою протилежність. Після цієї зустрічі в Льєжі збігло чимало місяців, перш ніж я знову суто випадково зіткнувся з Аустерліцом на старому Ґальґенберзі в Брюсселі, а саме на сходах Палацу правосуддя, і він одразу сказав мені, що цей палац є найбільшим нагромадженням кам’яних паралелепіпедів в усій Європі.