Баришник дур-зіллям

— І все ж таки: зараз або ніколи, — похмуро сказав він сам собі. — Ця Джоан Тоуст бачить у мені те, що жодна жінка досі ніколи не бачила: чоловіка поміж чоловіків. І хтозна, може, вона мене ним і зробила, бо коли б ще я розмовляв сам із собою? Коли б ще я відчував себе таким спроможним на все? Годі, до «Медальйона», — наказав він собі, — або ж так ліваком і в могилу зійду!

Проте він так і не підвівся з місця, поринувши натомість у вир плутаних і хтивих мрій, де йшлося про порятунок і наступну вдячність; про кораблетрощу або моровицю, яку вони пережили разом, залишившись у живих; про викрадення, втечу, розбійний напад; і найсолодша з усіх мрія — те, як він, будучи вже на вершині слави, недбало виказує свою поблажливість. Коли ж нарешті прийшло усвідомлення того, що вже ні в який «Медальйон» він не піде, він у відчаї ще раз повернувся до свічада.

Вид власного обличчя заспокоїв його.

— Ну що, старий! Ооо-ооо! Гей-го! Фа-ла!

Він скоса дивився в люстерко, кидав на нього злі погляди та кривлявся, аж поки на очах не виступили сльози, а потім, виснажений, впав обличчям на свої довгі руки. Невдовзі він заснув.

Але за якийсь час знизу хтось постукав у вхідні двері, і перш ніж Ебенезер встиг прокинутись як слід, щоб здивуватися, хто б це міг бути, двері відчинив його слуга, Бертран, якого кілька днів тому прислав Ебенезерів батько. Цей Бертран був старий парубок з худим обличчям та широко посадженими очима, якому було вже під п'ятдесят, ледве знайомий Ебенезеру, оскільки Ендрю найняв його, коли наш молодик ще навчався у Кембриджі. Приїхавши із Сент-Джайлза, він мав при собі в запечатаному сургучем конверті записку такого змісту:

Ебенезере,

подавець цієї записки, Бертран Бертон, мій слуга з 1686 року, а віднині твій, якщо ти тільки цього схочеш. Він доволі старанний парубок, хоча трохи й зухвалий, та може стати тобі у пригоді, якщо не забуватимеш ставити його на місце. Місіс Твіґґ і він чогось не поладнали, і дійшло до того, що я мусів або звільнити його, або ж втратити її, а без неї я навряд чи зміг би утримувати дім. З огляду на те, що для мене було б непростим рішенням так одразу звільнити чоловіка, чий єдиний недолік полягає в тому, що він досить часто забувається, не забуваючи при цьому діла, я вирішив його віддати на службу до тебе. Я платитиму йому платню перші три місяці; після чого, якщо захочеш, то можеш залишити його у себе, бо гадаю, твоя посада у Пітера Паґґена тобі це дозволяє.

І хоча його теперішньої платні в Пітера Паґґена, яка залишалася незмінною з 1688 року, ледве вистачало на те, аби утримувати себе, Ебенезер, втім, з радістю прийняв Бертрана до себе на службу, принаймні на ці три місяці, оскільки це йому нічого не коштувало. На щастя, кімната по сусідству з його власною натоді була вільна, і він домовився з домовласником, що Бертран у ній оселиться, щоб завжди бути під рукою.

Й ось зараз цей чоловік, в нічній сорочці, ковпаку та з усмішкою на обличчі, зайшов до нього в кімнату і, підморгнувши, сказав: «Тут якась леді хоче вас бачити, пане», — за цим, на превеликий подив Ебенезера, впустивши до покою Джоан Тоуст власною парсуною.

— Ну, я вас залишаю, — знову підморгнувши, вирік він і залишив їх самих, перш ніж Ебенезер встиг отямитися й щось заперечити. Він був вкрай спантеличений та немало стривожений тим, що зостався з нею наодинці, але Джоан, анітрохи не збентежена, підійшла до письмового столу, за яким він досі сидів, і легенько цмокнула в щоку.

— Не кажи ні слова, — наказала вона, знімаючи капелюшок. — Я знаю, що трохи припізнилась, і прошу за це пробачення.

Ебенезер сидів, як води в рот набрав, надто приголомшений, аби щось сказати. Джоан безтурботною, легкою ходою підійшла до вікна, запнула фіранки та почала роздягатися.

— Це все через цього твого приятеля Бена Олівера з його трьома, чотирма, потім уже п'ятьма гінеями та з його лаписьками, які він усе тягнув, аби вхопити мене! Але він не дав ні шилінга поверх того, що запропонував ти, або вже не міг дати, і оскільки ти запропонував перший, мені вдалося залишити цю тварюку та з чистим сумлінням втекти.

Ебенезер сидів, витріщившись на неї, а в голові у нього палало.