Баришник дур-зіллям

— Може, це буде і недоречно, — додав Джон Макевой, трохи насупивши чоло, глядячи на неї, — але нехай подібні сентименти не стануть перешкодою між тобою та двома гінеями, кохана, бо інакше у твого милого Джона не буде сил, а з пісень лишиться тільки та, яку кишки співають одна одній і якою я і зустріну тебе завтра в ліжку.

— Присягаю на рани Христові! — зауважив Том Трент байдужим тоном. — Якщо леді Джоан і має слушність, то поміж нас є той, хто заслуговує на її прихильність більше, ніж ти, Макевой, бо якщо на наші два слова ти говориш одне, то на кожне його слово ти говориш десять. Я маю на увазі Ебенезера, який без зайвих слів є, либонь, найкращим піїтом та любчиком у цій чи в будь-якій іншій винарні — Джон Мілтон та Дон Хуан Теноріо ув одній особі.

— А й справді, може, він і є, — заявила Джоан, яка суто випадково сиділа поруч з Ебенезером, і поплескала його по руці.

— Але в будь-якому разі, — посміхнувся Джон Макевой, — не чувши бодай рядка з його творчості, не маю жодних доказів, що він поет.

— А я не маю доказів, що він мастак в коханні, — лукаво докинула Джоан, — і слід вам сказати, що це найкраща похвала, яку можу дати з обох цих пунктів, на тлі того, що можу повідати про решту тут присутніх. — Потім вона, ледь зашарівшись, додала: — Маю визнати, чула, що люди кажуть Виходь заміж за гладкого, а кохайся із худим, оскільки з вашого брата товстуна виходять здебільшого веселі та лагідні чоловіки, але високий і худорлявий є спритним у ліжку і довгим, де не подивись. Хай там як, але доказів у мене немає.

— Тоді, хрест мене вбий, ти їх дістанеш! — вигукнув Бен Олівер. — Позаяк розмір — то не тільки довжина. Якщо предмет, який тримаєш у руках, — це інструмент кохання, то прошу тебе — зваж на таку річ, як діаметр, адже саме діаметр — це те, що дає вагу тому інструменту кохання; чи то берешся до справи сам, чи ним орудує хтось інший, коли на те пішло! Ні, подруго, я обираю свою повноту, як повнота обрала мене. Як кажуть, Тлустий півень — просто диявол у курнику: топче курей як не вагою, то авторитетом!

— Це питання занадто вагоме, щоб залишити його без відповіді, — виголосив Макевой. — Що скажеш, Томе?

— Питання плоті мене мало цікавлять, — сказав Том, — але я помітив, що жінкам, як і чоловікам, аж надто вже кортить поласувати тим, що заборонено, і нічим вони так не пишаються, як перемогою над священником або святим. Гадаю, що для них до того ж ця здобич удвічі солодша, оскільки, по-перше, її складно роздобути, а як уже знайшли, трофей так само свіжий і міцний, як і старий бренді, довго витриманий у закоркованих пляшках.

— Дік?

— Не бачу в цьому сенсу, — сказав Меррівезер. — Не чоловіча вага, а обставини, в які він потрапляє, роблять з нього коханця. Найсолодший коханець, я так вважаю, той, хто збирається покінчити з собою, хто самим актом кохання говорить adieu цьому світові, і в момент однієї найвищої насолоди вирушає до наступної.

— Ну, що ж, — сказав Макевой, — дати відповідь на це питання — то ваш борг перед усією Англією. Я ось що пропоную. Ви, так би мовити, викажете всю свою звитягу цієї самої ночі, а Джоан нехай отримає вісім гіней від того, кого вона визнає переможеним. Відтак переможець здобуде для себе та подібних собі усю славу та зазнає плотських утіх, переможені також почухають вовну — ба ні, аж двічі! — а я та моя добра подруга зможемо бодай раз дозволити собі відбивні замість свинячого рубця. Згода?

— Тільки не я, — сказав Том. — Хіть — це вельми сумна забава, що робить з чоловіка, який обіймає свою коханку, підлесливу тварину, а опісля перетворює на жалюгідний овоч.

— Я також ні, — сказав Дік, — бо якби я мав вісім гіней, то найняв би три шльондри, та ще й лишилося б на пляшку мадери, щоб влаштувати останню оргію, перш ніж покінчу з життям.

— Отакої! Ну, якщо так — то я згоден, — сказав Бен, — і радо, бо твоя Джоан ось уже два місяці, як не мала справи зі старим Беном.

— І більше не збираюся, — задерикувато сказала Джоан, — бо ви просто діжка з потом і смердючка, сер. Спогадів про наш останній раз мені цілком досить, щоб оцінити вашу вправність, коли я повернулася додому покривджена і вся в синцях, наче якась сучка-спаніель, що ледве вирвалася із загону, де тримають кнуряку, а потім ще й мусила мазатися усіляким шмаровидлом, аби позбутися болю, і ще довго відмивала той сопух. Що ж стосується парі, то все тепер залежатиме від містера Кука, що скаже він: так чи ні.

— Най буде так, — стенув плечима Бен, — але якби я тоді знав, що ти оцінюватимеш мене за тими гоцалками, то подибала б бика, а не кабана, от тоді б і похвалялася, що мала справу з Мінотавром. Що скажеш, Ебенезере?