Баришник дур-зіллям

— Саме це я й чув від Джоан Тоуст, яка довідалася про це від самого Генрі якраз увечері перед його від’їздом, — байдуже мовив Том. — Маю визнати, що я не дуже-то дослухаюсь до цих балачок, хто звідкіля прийшов і куди подівся, тож, либонь, я щось і переплутав.

— Прошу, скажіть мені, хто така ця Джоан Тоуст і де я можу її знайти, — запитав Ебенезер.

— Її нема чого шукати, — засміявся Бен. — Вона гуляща дівка, яка тут вештається, тож можеш запитати в неї, що хочеш, коли вона прийде сюди, шукаючи собі на ніч дружка.

Ебенезер дочекався, поки з'явиться ця дівка, але взнав тільки те, що Берлінґейм говорив з нею про свій намір покопатися тижнів зо два в книгозбірнях Кембриджу, але з якою метою, вона не знала. Не пролили більшого світла і його подальші розпитування інших відвідувачів винарні щодо намірів і теперішнього місцеперебування Берлінґейма. Увесь наступний тиждень Ебенезер не проминав жодної нагоди розпитати щодо долі свого друга, але коли стало зрозуміло, що ніяких підказок знайти не вдається, він неохоче облишив свої спроби та написав Анні схвильованого листа, де й повідомив їй цю новину. За наступні місяці й роки він майже забув про існування Генрі, однак безсумнівно гостро відчував цю втрату щоразу, як зринало його ім'я.

Тим часом він з'явився у закладі торговця Пітера Паґґена, і після того як пред'явив листи від свого батька, йому, як і іншим молодим учням, звеліли зайнятися зведенням рахунків за маленькою конторкою, що стояла у великій кімнаті між багатьох інших подібних їй. Домовилися, що коли він буде працьовитим і виявить певні здібності в роботі, то вже десь за тиждень зможе посісти краще місце, з якого йому буде значно зручніше стежити за всіма тонкощами торгівлі з плантаціями (містер Паґґен мав широкі ділові стосунки з Мерілендом і Віргінією). Хоч це і прикро, але цього підвищення він так ніколи й не сподобився. Насамперед, хоч як силкувався Ебенезер, але йому ніяк не вдавалося зосередити свою увагу на рахунках. Він починав додавати у колонку геть позбавлені для нього змісту числа і вже хвилин за п'ять ловив себе на думці, що розглядає жировик на потилиці у хлопця, який сидів попереду нього, або ж подумки повторював справжню чи уявну розмову з Берлінґеймом, чи виводив якісь мережива на аркуші паперу для нотаток. З тієї ж причини, хоч вдачею він і не був схильний до витівок, які б порушували порядок, його невгамовна фантазія не раз спричинялася до того, що його звинувачували у безвідповідальності. Одного дня, приміром, він, не дуже усвідомлюючи, що чинить, з головою поринув у гру з мацюпенькою чорною мурахою, яка саме переповзала через аркуш. Правила гри, яку він наділив невблаганністю природного права, полягали в тому, що щоразу, коли мураха випадково потрапляла на цифру 3 або 9, Ебенезер заплющував очі та кінчиком пера швидко і навмання тричі тицяв у сторінку. І хоча його роль Deus sive Natura[23] і не передбачала помилування, його почуття, безперечно, були цілком на боці мурахи: затято, так що на чолі виступав піт, він подумки намагався відвадити нещасне створіння від небезпечних цифр; після кожної серії ударів він перестрашено розплющував очі, щоб подивитися на аркуш. Гра виявилася напрочуд захопливою. Через десять чи п'ятнадцять хвилин мурасі таки не поталанило і вона потрапила під краплю чорнил, перебуваючи на відстані лише пів дюйма від цифри 9, яка і спричинила цей обстріл; плентаючись наосліп назад до цифри 9, вона залишила після себе тонесеньку нитку чорнил, і цього разу, опинившись у полоні перших двох крапель, була нарешті намертво пришпилена третьою. Ебенезер подивився вниз і побачив, як мураха перед смертю борсається у завитку цифри. Сльози спочуття, до якого додалося глибоке усвідомлення та визнання тлінності життя і невблаганних законів всесвіту, виступили в нього на очах; його дітородний орган затвердів. Нарешті мураха випустила останній подих і завмерла. Раптом повернувшись до реальності, Ебенезер озирнувся навколо, щоб подивитися, чи ніхто за ним не спостерігає, і тут усі в кімнаті вибухнули сміхом: вони були свідками всієї цієї вистави. З цього дня всі на нього дивилися скорше як на вар'ята, аніж на звичайного дивака; однак, на Ебенезерове щастя, вони вважали, що він має якийсь особливий зв'язок з їхнім роботодавцем містером Паґґеном, тож про цей випадок балакали переважно тільки між собою.