Баришник дур-зіллям

— Це лише зайвий раз видає, що ти не знаєш світу, — заявив Макевой, — адже перша засада розпусти полягає в тому, що ти купуєш у шльондри не так її задок, як її згоду й час; коли ти наймаєш Джоан, мене, як, власне, і її, мало турбує, що ти збираєшся робити з нею, за тієї лише умови, що ти їй заплатиш. Так сталося, що замість того, щоб злягатися, ти вирішив порозмовляти; вибір дурня, але якщо ти вирішив клеїти дурня, то це вже як знаєш. А тепер, сер, мої п'ять гіней!

— О, мій друже, — сказав Ебенезер, рішуче нагадуючи собі про власне Я, — справедливо буде тобі сказати, якщо Джоан цього не зробила, що я її безмежно кохаю!

— Це справи не міняє, усе одно плати, — відповів Макевой.

— А от цього я не можу, — сказав Ебенезер. — Твої власні доводи в цьому питанні це унеможливлюють. Бо якщо це правда, як ти стверджуєш, що саме купівля згоди та часу робить із жінки шльондру, то тоді плата тобі за той час, який вона провела тут, зробить її шльондрою, хоча хтиво я її і пальцем не торкнувся. І я не дозволю, щоб для мене вона була шльондрою — ні! хоч би й яких там мук мусив я зазнати! Я не тримаю на тебе ніякого зла, Джоне Макевой, і не подумай, що я якийсь там жебрак: я маю доволі золота та не боюся з ним розлучитися.

— Тоді плати, — сказав Макевой.

— Мій любий друже, — усміхнувся Ебенезер, — чи не візьмеш ти п'ять, ні, шість гіней від мене просто як дарунок?

— П'ять гіней, але як плату, — відповів Макевой.

— Ну яка тобі різниця, назву я цю суму подарунком чи платою? Адже від цього ти за них менше не купиш?

— Якщо немає різниці, — відповів Макевой, — тоді назвімо це платою за послуги шльондри Джоан Тоуст.

— Не думай, що це для мене не має ніякого значення, — сказав Ебенезер. — Для мене уся різниця якраз у цьому і полягає! Жоден чоловік, який кохає жінку, не стане нею торгувати, а я кохаю Джоан так, як ще жоден чоловік не кохав жодну жінку.

— Та годі вже, — глузливо сказав Макевой. — Усе, що ти кажеш, лише доводить, що тобі геть нічого не відомо про кохання. Не думай, що ти любиш Джоан Тоуст, містере Кук: ти любиш своє кохання, а під цим слід розуміти, що ти любиш себе, а не мою Джоан. Але це не має значення — люби її чи спи з нею, лише заплати за це. Тільки для мене ця жінка може значити щось більше, для решти ж чоловіків вона лише шльондра, і більш нічого: я ревнивий чоловік, сер, і хоча ти можеш купити як клієнт згоду та час Джоан Тоуст, ти не можеш залицятися до неї, мов якийсь закоханий.

— Присяй-богу, це найдивніший різновид ревнощів, — вигукнув Ебенезер. — Я ще ніколи про таке не чув!

— Це лише зайвий раз доводить, що тобі геть нічого не відомо про кохання, — сказав Макевой.

Ебенезер похитав головою та заявив:

— Я не можу цього збагнути. Святі небеса! Чоловіче, це божественне створіння, це прекрасне видіння всього найкращого, що тільки є в жіноцтві, ця Джоан Тоуст — і вона твоя полюбовниця! Як же ти можеш дозволити чоловікам навіть дивитися сластолюбно на неї, не кажучи вже про…

— Не кажучи вже про що? Як же очевидно, що ти любиш лише себе, а не Джоан! У Джоан немає геть нічого божественного, мій друже. Вона смертна жінка з плоті та крові й має повно недоліків, як і решта з нас. А що стосується цього видіння, про яке ти говориш, то саме це видіння, а не цю жінку ти й любиш. Та інакше й бути не могло, адже ніхто крім мене й гадки не має, що це за жінка.

— І разом з тим ти її бандур!

Макевой засміявся.

— Я ось що тобі скажу, Ебене Кук, і, сподіваюся, час від часу ти згадуватимеш мої слова: тобі нічого не відомо про не тільки кохання, а й про весь справжній світ! Твої відчуття зраджують тебе; твоя буйна уява обдурює тебе та наповнює твою голову безглуздими картинами та нісенітницями. Світ реальних речей зовсім не такий, яким ти його бачиш, друже, світ — це такий заплутаний клубок, і вузлів у ньому значно більше, ніж тобі здається. Ти нічогісінько не тямиш у житті, більше годі й казати. — Він витяг якийсь папірець зі своєї кишені та простягнув Ебенезерові. — Давай, читай мерщій і плати.

Ебенезер розгорнув аркуш, і поки читав, його стурбованість зростала. Лист призначався Ендрю Куку, 2-му, Джентльмену, і починався так:

Сер,

вважаю своїм неприємним обов'язком повідомити Вам про деякі сумні речі, що стосуються поведінки Вашого сина Ебенезера Кука…

У записці йшлося про те, що Ебенезер проводить свої дні та ночі в пивницях, кав'ярнях і театрах, де випиває, займається перелюбом та написанням мерзенних віршиків і не докладає жодних зусиль, щоб здобути собі посаду, на якій міг би чогось навчитися, для чого його, власне, і спровадили до Лондона. Завершувалася записка так: