— Стривай-но, Бертране, — спитав зацікавлено Ебенезер, — чи не хочеш ти мені сказати, що виконував для мого вітця роль бандура?
— З вашого дозволу, сер, я більше ні слова про це не скажу, бо ж бачу, що ви не в гуморі та схильні надавати моїм словам змісту, якого я в них не вкладав. Я лише хотів сказати, що на вашому місці я б і фартинга не дав за всі ті листи, що пише вашому панотцю той пройдисвіт. Той, хто каже, що ніколи не купував продажного кохання, — або содоміт, або
— Можливо, й ні, навіть якби це й справді було так.
— Я
— Либонь, там за дверима ти мене неправильно почув, але я не спав з дівчиною.
Бертран усміхнувся.
— Атож, з вашого боку було доволі кмітливо зайняти таку позицію у розмові з цим коцуром, надто як зважити на те, що він, піднявши вас зненацька з ліжка, не дав вам часу й подумати; але цим ви хазяїна Кука аж ніяк не обдурите.
— Ні, це чистісінька правда! І навіть коли б я це зробив, то не заплатив би йому і пів пенні. Я кохаю цю дівчину і нізащо не купив би її, мов якусь там повію.
— Еге, ну і
— Свого радця? То ти вже мій порадник?
Бертран ніяково переступив з ноги на ногу.
— Та воно, так би мовити, так, сер, у певному розумінні. Як я й казав раніше, я пишаюся, що ваш батечко мені довіряє…
— То мій батько послав тебе до мене як гувернантку? Ти що — доповідаєш йому про те, що я роблю?
— Ба ні, ні! — сказав Бертран, намагаючись його заспокоїти. — Я лише мав на увазі, що він, як я вже казав, зрозуміло ж, невипадково призначив саме мене, а не когось іншого прислуговувати вам, сер. І я цим пишаюся, оскільки це є ознакою того, що ваш панотець покладається на мою розсудливість. Я лише хотів сказати, що з вашого боку було дуже дотепно сказати коцуру, що ви кохаєте його дівку і не маєте її за якусь дешеву мандрьоху; але якщо ви захочете повторити цю байку хазяїну Куку, то було б мудро, щоб не перелякати його, пояснити, що з вашого боку це був лише такий хитрий хід.
— То ти в це не віриш? І не віриш у те, що я дівак?
— Ну й любите ж ви чіплятися до слів, сер! Я лише піддав сумніву те, чи зрозуміє ваш панотець увесь цей жарт.
— Я бачу, що тебе не переконаєш, — сказав Ебенезер, хитаючи головою. — Але, гадаю, це не має значення. Справа не в цих п'яти гінеях, і не вони мене погублять, а є ще одна…
— Є ще одна? Дідько, от шельма!
— Ні, не ще одна дівка; ще одна річ. Можливо, тебе, як мого
Бертран поставив свою чашку.
— Дорогий сер, сплатіть йому ці кляті п'ять гіней.
Ебенезер усміхнувся.
— Що? Дозволити цьому негіднику здерти з мене шкуру?
— У мене відкладено дві гінеї, сер, у скриньці, у прискринку з ґудзиками. Вони ваші, якщо потрібно сплатити борг. Тільки дозвольте мені наздогнати його та заплатити, перш ніж він встигне вкинути свого мерзенного листа.
— Твоя доброчинність тішить мене, Бертране, як і твоя стурбованість, але принцип залишається той самий. Я не платитиму.
— Отакої! Сер, тоді я маю негайно звернутися до якогось жида, щоб позичити решту і сплатити самому, а хоч би й для цього мені довелося заставити печінку та легені. Хазяїн Кук мені голову відірве!
— Це все одно нічого не дасть. Макевой хоче не просто п'ять гіней, йому потрібно отримати п'ять гіней з моїх рук як платню за повію.
— Далебі, я пропав!
— Чого б це?
— Коли хазяїн Кук взнає про те, як ви зневажили його вказівки, він мене точно звільнить, аби покарати вас. І яка користь з того, щоб бути порадником? Якщо справи йдуть добре, то це ставлять у заслугу підопічному, а якщо кепсько, то вину покладають на порадника.
— Що й казати — невдячна ця справа, — спочутливо сказав Ебенезер. Він позіхнув і потягнувся. — А тепер давай-но спробуємо поспати, поки ще щось лишилося від цієї ночі. Твої балачки діють на мене як чудове снодійне.
Бертран не виказав жодних ознак того, що зрозумів останнє зауваження, але підвівся, щоб іти.
— Отож ви радше погодитеся з тим, що мене звільнять, аніж сплатите цей борг?
— Не думаю, що такого безцінного радця звільнять, — відповів Ебенезер. — Найімовірніше він відішле тебе разом зі мною до Меріленду, щоб ти там і далі давав мені свої поради.
— Ґречно дякую, сер! Жартуєте?!