Баришник дур-зіллям

— О Святі Небеса! — вигукнув він сам до себе, згадуючи свій недавній пригнічений настрій. — Та я замалим знову не сповз у цю Прірву! Я так міркую, що на мене постійно чатує ця небезпека: це моя Немезида, і цим я відрізняюся від інших людей, зовсім як нещасний Орест, якого переслідували Фурії! Що ж, хай буде так: принаймні я вже знаю, які вони — ці мої жахливі Еринії, і вже зможу вчасно розпізнати їхнє наближення. І за це дякую тобі, Джоан Тоуст! Тепер мені відомо, як боронитися від їхнього нападу. — Він звірився зі своїм свічадом і, після кількох невдалих спроб, «віддзеркалив» такі рефлексії: — Життя! Я маю кинутися назустріч Життю, втекти до нього, як Орест втік до храму Аполлона! Дія буде моїм святилищем; Заповзятливість — моєю заслоною! Я буду битися, щоб не розбили мене! Саме Життя візьму я за роги! Покровителю піїтів, твоїм храмом буде Цілий Великий Справжній Світ, до якого я плину з розпростертими руками; нехай він береже мене від Безодні, і я сягну таких вершин, що в Ериній запаморочиться голова і вони падуть долу, обернувшись на поблажливих Евменід!

Потім він перечитав свого листа.

— Так, — сказав він, — читай і радій із цієї звістки, Балтиморе! Не щодня твоїй провінції випадає щастя зустрітися з поетом. Еге! Таж сьогодні вже двадцять сьоме число! Я мушу негайно ж віднести листа особисто.

Вирішивши так, Ебенезер гукнув Бертрана, але, не знайшовши його вдома, скинув із себе смердючу нічну сорочку та почав вдягатися сам. Вирішивши не завдавати шкірі клопоту миттям, він натягнув свої найкращі короткі, без штрипок, льняні кальсони, рясно напахчені парфумами, білу, доброго голландського люстрину сорочку, простору та м'яку, з вузьким комірцем, рукава якої на зап'ястках були зібрані чорними стрічками шпанського отласу та мали маленькі манжети, стримано прикрашені рюшами. Наступними він вдягнув пару плисових, нічим не оздоблених чорних плюндрів, що ледве сягали колін, вузькі в стегнах і широкі в заду, потім в'язані панчохи з білого єдвабу, які за останньою модою були скручені трохи вище колін, щоб було видно чорні стрічки підв'язок, на яких вони трималися. Черевики його, яким було лише тижнів зо два, були з м'якого чорного гишпанського сап'яну, з передками квадратової форми, на високих підборах і з клямрами, а язички їхні, мов лук Купідона, були вивернуті донизу, виставляючи напоказ спокусливого червоного кольору підкладку. З огляду на погоду й тогочасну моду він залишив свою камізелю там, де вона й висіла, і накинув каптан із саржі кольору стиглої сливи, підбитий сріблястою прюнеллю — манжети відгорнуті, щоб показати різнокольорові, слива та срібло, смуги, — без ковніра, вузький у плечах і з широкими полами, який від шиї до приполів він так і не застібнув на ґудзики, щоб було видно сорочку та шалик. Останній був білого мушлину, з довгими кінцями й мереживом на кінчиках, й Ебенезер зав'язав його наослаб, перекрутивши висячі кінці простим вузлом і підтягнувши кінчики, щоб пропустити їх через верхню петельку для ґудзика відкритого верху каптана, на манір Стейнкірк[25]. Потім настала черга клинка, якого він встромив у прикрашені стрічками піхви, що звисали біля його лівої ноги на добре припасованій портупеї, а після — довгої, із багатьма білими локонами перуки, яку він щедро притрусив пудрою та обережно прилаштував на своїй макітрі, яка у своєму природному стані була гола, як яйце. Залишилося лише примостити поверх перуки чорний вовняний капелюх із круглим наголовком і широкими крисами, оздоблений страусовими трепітками, натягнути замшеві рукавички, гаптовані срібним і золотим шитвом (вилоги по краях мали білі мережива та були підбиті жовтим єдвабом), взяти в руки свій довгий ціпок (обвитий білого та темно-фіолетового кольору стрічками, такими ж, як і на піхвах) і роздивитися у дзеркалі, що ж воно в результаті вийшло.

— Ти тільки подивися! — вигукнув він задоволено. — Ти ба яка шельма! En garde[26], Лондоне! Виглядаєш непогано, Життя! Начувайся!

Але часу роздивитися як годиться та намилуватися не було: Ебенезер поспіхом вибіг на вулицю, скористався з послуг цирульника та чистильника взуття, усмак попоїв і, винайнявши екіпаж, негайно подався до лондонського будинку, де мешкав Чарлз Калверт, Лорд Балтимор.

9

Аудієнція Ебенезера у лорда Балтимора та незвичайна пропозиція, із якою він звернувся до цього джентльмена

На його превелике задоволення та чималий подив, за декілька хвилин по тому, як Ебенезер з'явився в міському домі лорда Балтимора та відіслав зі слугою своє послання, йому повідомили, що лорд Чарлз прийме відвідувача у своїй бібліотеці, і незабаром Ебенезер постав перед цим вельможею.