Баришник дур-зіллям

Свавільна Доля прокляла,
Гаман пустий і Дружба зла:
Й в Пандори гірших бід нема,
Тож Альбіон я кинуть мав:
         Аж серце крає, так болить,
         Свій Край я мусив залишить
         Й простивсь зі Старим Світом вмить.
Та Небо знало: буде так,
Що ремства марні — знає всяк:
Так бевзі з Плімута плили
У Мері-Ленд на кораблі,
Але доплисти — жахний Біль,
Бо Море — Ляк і Страх поспіль;
Три місяці наш корабель,
Був в океані, мов орель.
І грізні Шквали, і Борвій
Вітрилам й Щоглам дали бій;
Від Бід втекли, й тим раді ми
На якор стали там, де Мис[110];
Й тоді — в Затоку скорш, агей
До Бухти[111], де Піскато-вей[112],
І щоб відкрить там Гамазей,
Я з Крамом зліз на берег сей:
         Туди ж внадилась Шайка їх.
         Сорочки й Шкотські[113] Плюндри в них,
         Та Шляп нема, Взуття й Панчіх.
Плантаторів Дур-зілля — тьма,
Як Маври чорні, та дарма:
Чи ж Бог створив чудний цей Збрід,
Й Фігури ці — теж Людський рід?
Де в грі Природи Супокій,
Що з глини ліпить Жарт такий?
Врешт думка здивувала вкрай:
Земля ця — Нод, біблійний край,
Обжита, Каїн як блудив,
Коли ще брата він забив;
Утік, як запізнав Біди,
Від Помсти лютої сюди.
В хатині ліг навзнак, як впав,
Дур-зіллям й Хутром торгував,
Був першим в ті Часи отут,
Відтоді в гавані цей Люд
Клянуть; хто вдома жить не зміг,
У ці Світи відтак прибіг;
Надіючись: це їх спасе,
Й Диявол Лихо кине все,
Трійчатка[114] дасть відстрочку вмить,
Щоб Пекло з Небом обдурить;
         Ще їх Манери покажу
         Й усе докладно опишу,
         Та про Гостинність сперш скажу:
Чужинцям краще б таки знати:
Дієту вбогу будуть мати.
І Глузду тут на Березі нема,
Й Розмов негусто, і Манер катма.
         Й я переплив на інший бік
         Ріки, бурхливий чий Потік
         Кордони Дикунів розсік;
В такий я винахід стрибнув,
Де дивним навіть Розмір був,
У Індіян звуть водний Екіпаж
Каное[115], й похвалить їх зваж.
З Тополі чи з Сосни, та все ж
Корито для Свині, авжеж.
В рибальський знатний Човен став
Сміливо я й пустився вплав;
Стояв я прямо й врозкаряч,
Як віз на той бік веслувач.
Там злізли цілі, ще коли
Фетіді Сол[116] впав до Колін.
Вовки[117] там хижі вили, страх,
Шукали здобич у кущах.
Відтак я впав в панічний Ляк,
Зжеруть й забудуть, як-не-як:
Закляк я в лісі й міркував,
Спостиглий ніччю, де стояв.
Й до Вух Крик жінчин долетів:
Гультяй, жени назад Бичків.
         Завмер, заслухавшись, аж вздрів
         Нарешті Стадо тих корів,
         Додому їх Юнак там вів,
І я зрадів, як тільки міг,
Й спитав, чи десь знайду Нічліг.
Селюк понурий буркнув вбік
Й спитав, від кого[118] це я втік.
Нахабних Слів сих не чекав,
Тож з піхов Меч я свій дістав
         Й поклявся, що не Утікач
         Й з Британії приїхав, бач,
         Такий-бо успіху Шукач.
На що він м'яко відповів:
Пробачте, Сер, не зрозумів
І без Манер заговорив;
Як милість ваша зволить, враз
В тім Домі радо стрінуть вас.
В курну ту Хату я входжав,
Й Плантатор-дід мене вітав:
«Хоч ви з Коледжу чи з Тюрми,
Знай раді вас вітати ми;
Як зволите тут Ніч пробуть,
Мій Син підкаже, як утнуть».
Оферту радо я прийняв
Й, щоб сісти, місця пошукав:
Мене всадив дід між своїх —
Незнаний Гість англійський їх.
Й дивився я, як кожен пив
З Барильця Сидр, що забродив,
Вечерю врешт дали на стіл,
Й я їв, поки не стало сил.
Гостина відбулась ошатно,
Питво і їжа безоплатно;
Плантаторські Столи завжди
Такі: усе їж, пий і йди.
Пон[119] з Молоком й Маш[120] дали нам
В Тарелях Дерев'яних там;
Гоміні[121] й Сидр-пап[122] були
(Що й пси б голодні не взяли),
З Бекону Жиру хтось долив,
Й Мелясою хтось всолодив.
Хазяй дістав Кисет услід
Масний, як той Диван, де дід
Якраз сидів. Він Зілля взяв
І в Люльку набивать почав;
Із Палець довжина, як мірять,
Або із те, чим Леді марять.
Й так благодатно Дим клубивсь,
Серйозно і врочисто вивсь;
Аж Сер іде до Скрині їх,
Найкращої із Меблів всіх,
Яких в Кімнаті вщерть, хоч тут
Нечасто Віником метуть;
Зі Скрині Ром дід дістає
Й таку промову видає:
Дивлюся, вам не до смаку
Поживу їсти отаку;
         Селян і Індіян обід,
         Якому теж радіти слід,
         Хоч нині шлунок ваш без бід;
Як лишитеся в цих Краях,
Знайдете правду в цих словах.
Сказав і Кадібець здійняв,
Перехилив і пити став:
Я і собі незле сьорбнув
Аж занудило, як ковтнув,
Сидр швидко в голову зайшов,
Я ледь до Ліжка шлях знайшов;
Куди мене і довела
Одна служниця, хоч була
Як Бесс з Бедламу дама та:
Не Сукня, а брудне Дрантя.
Звідкіль вона, не відав я,
Тому спитав її Ім'я.
Шаріючи, спустила Зір
Й сказала ґречно на Позір:
Не в цім Краю, в щасливий Час,
Я в пастку втрапила ураз;
         Гарненька ще тоді була,
         Як Лорд чи Леді вся цвіла,
         Й в Кріпацтво двічі два[123] не йшла.
Був Одяг новий й модний мій
І навзамін пристойний Стрій;
Змінилось все, і в полі я
Босоніж все роблю зрання
І з Кукурудзою й з Свиньми
Збавляю я свій Час сумний.
Обдурена, сюди втекла,
Й від Шлюбних[124] Уз себе спасла,
Й, сплативши ціну, здобула
Бід згірш, ніж ті, в яких була.
Що б не верзла Галайда та,
Не довіряв, бо мав чуття:
Вона тут, бо воліла втіх,
Ще й Отче не сказав про Гріх.
Й хутчіш від Дум втекла вона,
(Й близ Ліжка Свічка лиш одна)
Перину гарну мав, м'яку,
Поблизу Коминка[125] в кутку;
Я впав, чекаючи на Сон,
Блаженний золотий Полон:
Та шум якийсь мене збудив,
Сей Ґвалт нічний мій сон струїв;
Кіт-мурчик, що в золі заспав,
З Свинею Сварку розпочав;
Спинити чвари Пес би міг,
Розумник гавкав й мир беріг.
Насилу Розбрат уладнав
Дрючок, що там якраз лежав;
Але Ренар, хитрющий Лис,
В мої Покої згодом вліз:
Хапко ганяв Гусей й Качок,
Хотів пожерти тих пташок;
І дивом Квокт і Скарги їх
З Очей дим збили Снів моїх;
Я в гніві з Ліжка зістрибнув
І, як Моряк, Матюччя гнув;
Мечем щосили я махав
Й Пернатих всіх порозганяв:
Все Птаство пурхнуло в Вікно,
Й Ренар із ними заодно;
Собаки, вчувши шум Борні,
На поміч кинулись мені,
Й на Місце Битви прибули,
Де і без них перемогли.
Як смажений Каплун тремтів,
Масний, мов Сала сто шматків;
Я у Садок подався так,
Аби відчуть Повітря смак;
Хотів День новий стрінуть там,
Тож випроставсь на Лавці сам;
         Нахабна Хвойда, Доля зла,
         Бід гірше й більше принесла,
         Ніж перед тим вночі змогла.
         Жаб хрипкий хор[126] враз Залунав,
         Їх Спів і Мертвих би підняв
         Й Деревного Князя б пройняв.
         Запхнув Бавовни в Вуха — річ,
         Щоб не оглухнути навіч,
         Й прокляв меланхолійну Ніч;
Та запал Намірів ущух,
Бо все ж благословенний Слух;
Гримучу я Змію зачув,
Сичала, аж біль серце скув:
Від Ворога куди втекти,
Куди у Темряві піти?
Та дивна Вдача помогла,
І Доля Дерево дала;
         На Гілці верхи я сидів,
         У Віття й Ніч сховавсь, як вмів,
         Зневажив Змій й Дияволів.
Та Бідам, втім, край не настав,
Й Комар кусатись клятий став;
Лиш рання Дня нового Мла
Страхи і Лиха прогнала;
Й спасіння від блукань дала,
Й спуститись з Древа помогла.
         Й подавсь я в Хазяйську Хижу,
         Шляхетну їли там Їжу,
         Смужки смажені ведмежі:
І Ведмежа було з смачних,
Каштанів з'їло сто одних;
Незгірш і в Юних те М'ясце,
Хоч і Поганську Мамку ссе.
Хазяй дебелий після Страв
По Склянці Рому всім роздав;
Частунок гарний мав я тут,
Та врешт простивсь і рушив в путь;
Ще й Ґазда добрий припросив,
Щоб старший Син мене провів,
         Й надав ще Коней мені пан,
         Старий Чалий й Лоша-гривань,
         Чалий — його жони Джоан:
В Однохідь й Риссю йшли Човни,
До місця нас везли вони,
Що в Мері-Ленді славиться
Й Беттл-Таун називається.
         Бувалий роздивитись люд,
         Який Закон увів в облуд.
         Що в нім стояв тамтешній Суд.
Лиш тільки стали ми на шлях,
Що вів у Хащах й Мочарях;
Там дивних Індіян загін
За Оленем робив свій гін;
І жоден не опише Смертний
Їх дикий Вид і Вдяг химерний;
         Їх Шкіру розфарбовану,
         Їх косу в Сумку сховану,
         Пиху їх неприховану;
         Руді Стегна й голі Груди,
         Яким Каптан негідним буде
         І у Червень, і у Грудень;
Їх плечі мужні в всій красі
Для Вдів й Жінок, у Лої всі
Ведмедів різних, і цей Жир
Беріг Кінцівки в Праці й в Жар.
Так Пікт нагий бився в Бою
Чи голий ськав Любов свою;
З знанням, що добрий має Крам,
Не довіряв він Каптурам;
         Не мали Борода і Вид
         Від Ножиць й Бритв ніяких кривд,
         Й Волосся не чесав як слід.
Дивився грізно: Страх й подив,
Став ближче — й я Коню вшпорив;
Та Чалий ліпш од мене знав:
Причин для втечі я не мав;
І, судячи з його ходи,
Я мав до Привида піти,
Нешвидко битий йшов і прямо,
Ослиця мов та Валаама.
Гукнув Нехрист Kekicknitop[127];
А друг: Як справи, Томе, хлоп?
Тож виявився чемним Звір
Й Диявол ґречним, вір не вір;
Відважним був я, й Ром дістав,
І причаститись йому дав:
         Й своєю він, я припустив,
         (Й мій Провідник це роз'яснив)
         Просив, щоб Чорт[128] благословив.
За Намір вдячний йому був
І далі в Подорож гайнув,
І кожен з нас розмову вів.
Чи ж цей Нарід Господь створив,
Чи може певна сила Зла
Їх в темну днину привела,
І з його Адської Подоби
Їх Смаглий образ і Особа:
Відтак зайшли у Перерік,
Як заселивсь цей Материк.
Татари дикі, друг гадав,
Чи Хінці гнані, припускав,
         По Горах, вкритих Снігом, йшли,
         Струмки в Долинах перейшли
         Й до Півдня Мексики дійшли:
Повз природні Перепони
Й невторовані Райони,
Потоки люду в Струмки котились,
Які Золотом Пісків іскрились,
Й Пісарро[129] з Іберійських[130] Берегів
Внесли, аби в Тубільців взять Скарбів.
Цей юний Логік — то сміх один,
Бо, як Політик, міркував він;
Зусиль Батьків й їх Коштів не мав
Й Наук в Ріднім Кембриджі не взнав;
Де Юнь без різок вільна є
Й, щоб Церкві опертям будь, п'є;
Де без зусиль й за Срібний Грош[131]
Главу мав чистить й Лоно скорш,
Й Коледжу вірний й звичаям
Втішав себе б плотським Знанням;
Й хоч я юний Ум признав,
Вважав: він Правду не вгадав;
Ще й щоб вони для прожиття
Віддали б за М'ясо й Пиття,
Пройшов множінь пустель і днів
Караван Жон і Дітваків:
Чи, може, в них Секрет знав всяк
І їв, як хворе Порося?
Чи, як Ведмідь[132], дурив Живіт
Одним смоктанням Лап, та й квит?
Схотівши те спростувати,
Зачав я дискутувати,
Й сказав, що хоч Хінський хазяй
Приплисти й міг в Індіянський край,
Та правда в тім: не до снаги
Їм підкорить ці Береги;
Бо знать не знають про Човни,
Тож Океани не для них,
Й Колоній там не закладуть,
В Краях за Морем, де не ждуть;
Відтак старі Фінікійці[133]
Відкрили перші, сміливці,
Цей Берег Західний й відвік
Сюди вертались раз-два в Рік,
Везли Дівчат й Морський Припас,
Тих втішить, хто тут був весь час;
Аж поки Бурі й лють Вітрів
Прогнали їх від Берегів,
Втоп Корабель, й вони із ним,
Й Світ знайдений став втраченим.
Наш Диспут довгий й вчений був,
Й розбіжностей ніхто не збув;
Й хоч кожен все своє сказав,
Та свою Думку не міняв.
Так Панотець, забувши клір,
Із Пастором заходить в спір;
Один: той нерозумний сам,
Хто вірить Відчуттям[134] й Очам;
Й поклявсь: за Бога він згорить,
Щоб Люд Творця міг сотворить;
А Другий з Вір таких сміявсь,
Що той лиш вчений Бевзь, поклявсь;
         І, як спустошили Запас
         Із Книг й Отців, не стали враз
         Мудріше чи певніш нараз.
Ледь Діалог скінчили ми,
Укмітив Місто я з людьми,
Плантаторів, що на землі
За здравіє пили й ревли:
Як й Провідник, я зліз з Коня,
Й його припнув до Древа я.
І крізь Юрму продерлись там,
Шукаючи, де б сісти нам:
Та зручне місце не знайшли
Й, як інші, всілись на землі,
Де просто Неба Пунш всяк пив,
Поки Окличник Суд звістив;
Зібравсь плантаторський Нарід
Й їх П'яна Милість, все як слід;
Окличник Тишу попросив,
Й враз Речник всяк заголосив:
Відповідач і Позивач —
Для буйних герців привід, бач:
Фальшиві фрази й маячня,
Заяви грубі та Брехня;
Й так вже Справу шматували,
Що аж Лапами махали.
Немов Запальністю в Бою
Скінчить хотіли Прю свою.
Суддя велебний, як на сміх,
Один з Колег писати[135]1 міг;
Й його образив Крючкодер,
Що саме нахабнів тепер.
Ще й Сусіда Деш знущався
І із Суду насміхався;
Й розтяв Колегію на дві,
На бік Сутяг й на бік Судді;
Присяжні, Речники й Клієнти
Всі бились, як земні Гіганти;
Але Шериф хитрющий ждав
Й на Вироки лиш чатував,
Й коли…
Перука й Капелюх спадав,
Їх Королеві[136] відбирав:
Тоді перерву Суд цей взяв
Й у Крові Битв галасував;
Й сказав я: слушно би було
Шукать собі й Другу Житло,
Тож ми в Заїзд пішли хутчіш,
Стояв неподалік навстіж;
Й такий там Безлад панував,
Немовби Світ уже вмирав;
Плантаторська Юрма п'яниць
Від Пуншу впала долілиць;
Хтось бивсь й скандалив, хтось палив
Свій Вдяг, бо штопать не хотів.
Й ті, хто часто напідпитку,
П'ють Сік міцний, і з того вжитку
Державні справи кляли ті,
А я по Сходах ввись летів;
Лишивши Друга розмовлять,
Про Боже і Мирське казать;
І лиш я трохи захмелів,
Враз від Компанії здимів,
Кутки й Кімнати глянув я,
Шукав так місце для спання;
Та в кожнім ліжку хтось вже спав,
Усюди п'яний Гість лежав:
Й знайшов, шукав все ж недарма,
Стару комору для Зерна,
Й зрадів я, що тепер посплю
Й кісток своїх не розгублю.
Без Бійок тихо я ждав снів,
Й до Ранку мирно прохропів;
Бадьорий вранці з Ліжка встав,
Аж глядь — Перуку хтось украв,
Панчохи, Капелюх, Взуття —
Одр Індіян, й ніц маю я;
Сердитий, втративши усе,
Поклявсь помститися за це
Тому, хто мене обманув
Й з Торговцем сю Забаву втнув.
Я, лютий, збіг вниз, як Заєць,
Що божеволіє в Марець;
Й даремно там шукав Вбрання,
Й сварив Господаря й Слуг я;
Бо хтось із Розумак схотів
Вчинити Шкоду[137] й все спалив;
         Й без Капелюха і Взуття
         Сюди сумний приплентавсь я,
         І що робить, не мав знаття:
Втім, роззирнувшись, Друга вздрів —
Лежав гол на однім з Столів;
Гнітючий вигляд мав тепер,
Здавалось, що він вкляк і вмер,
З заломом Ніс його в крові,
Либонь, бивсь він із візаві,
Я з'ясував, що він не спав,
Бо Друг мій схлипувати став;
Й я рік: Оронуко[138], вставай
Й з Бедламу й Пекла вмить тікай.
Враз Провідник схопивсь і сів
Й червоним Оком круг глядів;
Втомившись врешт стогнать й зітхать,
Він Чалого пішов шукать;
Старий-бо Чалий, хай й'му грець,
Тепер згубив свій Повідець;
Стояти цілу Ніч не звик
Прив'язаним до ясел й втік:
За ним й побіг мій Провідник,
Так Друг, як й Кінь, для мене зник:
І ця Досада, хоч значна,
Лиш викликала Сміх вона,
Аж поки певний Чемний пан
В Розмові натякнув, що стан
Із Чалим слід у простоті
Обговорить на самоті;
Мене він щиро запросив,
Щоб я з ним Пляшку розділив;
Така Прихильність в таку мить,
Аж Долю мав благословить;
Знайшовши новий врешт запас
Вбрання на Складі біля нас,
На іншого я зліз Коня
Й не бить, а стримувать мав я.
         Без надміру зусиль в похід,
         Й лиш шпори Пуншу на Обід,
         Врешт спішились поблиз Воріт,
Де з Кипарису древній Дім,
Й Кокруз[139], мій новий Друг, жив в нім;
І хоч Будівля з Деревин,
Встояла безліч Весен й Зим;
Коли Дуби і вись Соснин
Зрівнялись із Лозою Динь[140],
Рослини з коренем стягло
І вгору Бурями знесло;
Був добрий Пунш і з Яблук Сік,
Й збавляли Час без лайок всіх;
Й зманила Люд і Богів спати
Північ в соболиних Шатах;
Й з приємним подивом я вмить
Дрімоті Очі дав склепить.
Атон[141], що вдачу мав лиху,
Пробіг, румак, вже пів Шляху;
Вогненним Променем дихнув,
Гарячим Днем новим метнув
В мене, що в білій Ковдрі був;
Ледь Спека і Чинчі[142] змогли
Й в Обід Грішника підняли;
Там Птиця, а в Риб ніжна Кість,
Таку в Нептуна любка їсть,
А я так частувавсь як Гість;
І жирну Оленину мав,
Й Індичку дику[143] наминав:
Бенкет найбільш слід вихвалять
За те, що Друг вмів пригощать.
Бенкет шляхетний завершивсь,
Й мов пещений я Піп наївсь,
Мадера, ніби щось міцне —
То втіха Душ, його й мене;
Багрянцем стомлені Струмків,
Густим Вином (кров Велетів,
Піїт вдає), тож я й пішов,
Зелений Затінок знайшов;
Де про Блукання міркував
Й мінливу Долю споминав;
Поринувши у різні Думи
Про давні Мрії і Задуми,
Надовго задрімав…
Аж згубні Роси й млиста Ніч
У сну враз Пута збили пріч;
Врешт змерз від Випарів в імлі
Й подавсь до коминка в теплі;
А там Жінок Гурт засідав
І весело у «мушку» грав;
Брудні, а Сукні білі все ж,
Чи ж в Англії таке знайдеш?
Я сперш подумав: Відьми тут
У Келії Змови плетуть.
Аж тут одна, стурбована,
Десь вчилась лаятись вона;
Гукнула: ця Роздача — Хрінь,
Валета ж збережу, й амінь.
Коли ж по колу гра пройшла,
До мене черга грать прийшла.
Не звик, щоб довго хтось просив,
Тому до них я швидко сів;
І раз зіграти не змогли,
А Індіянські Фро[144] вже злі.
Одна: Ах ти ж, була нині
Чотирирічна Рабиня;
Немов й Жона Плантатора,
Та на тобі, плужить пора.
Й та їй: тебе ж, гниль, Капітан
У морі цілував, як пан;
Й коли вже Правду говорить,
Не слід вночі самій блудить.
Шарітись вмієш? Ти ж проста!
З Брайдвелла ти чи з Ньюґейта:
Від Слів дійшли до Стусанів,
А я ж мішатись не хотів,
Ще й у Війні Хвойд участь брать,
Тож в Ліжко вирішив тікать.
Уранці Голова болить,
І Спрага кличе Одр лишить;
Вдягнувся і подався вмить,
Аби Печінку остудить
Succahana[145] чистіш й свіжіш,
Хоч й аглицького пива гірш;
Таж в Кухні у Відрі отак
І був Адамів Ель на смак;
Бо тут в Підвалах Хазяїв
Жовтневим[146] рідко хто поїв,
Хоч Сидр з Айви та з Яблук Сік
З-під Крана, як Вода та, тік;
Як в Бочках видихлось, пора
До Гарбуза[147] вдатись й Відра:
Ковток утішний в Горло влив,
В якім би й корабель поплив,
З Кокрузом я сидів якраз,
Й морозило мене раз в раз;
Пульс гарячковий в Жилах бивсь,
Я з Болю і з Застуд казивсь:
Так до підсоння я звикав
Й від Марця аж до Грудня ждав;
Від болещів я геть знеміг,
Та тільки Кнік[148] і запоміг,
Якби Нічниці було лінь
Й тоді забракло Ліків й Вмінь,
То Землі б Батьків Син згубив
І Ґудвінських Пісків не вздрів:
Я дяку Долі й Няньці склав,
За Догляд той Гаман віддав,
Що знову в добрім Стані я
Без допомоги Лікаря;
Ледь не домучили-таки
Главу і Серце дрижаки;
Минулось, й став я міркувать,
Товар британський як продать,
Вантаж я свій так й не забрав,
Він в Перевізника лежав:
Із Другом все згрузив я в віз
Й на Східний Берег перевіз;
Й близ Сенді-бей Квакера стрів,
Так-Hi, і він все зрозумів;
Побожний й совісний Крутій,
В Береті й Брогах сей Вертій,
Не клявсь і Слова не тримав,
Та в Страсі Божім лиш брехав;
Й коли Боргів він не сплатив,
Як Блискавиця вмить здимів.
З Лукавцем тим я сторгувавсь,
Щоб в Англію Товар уплав.
У десять тисяч фунтів аж
Дур-зілля мав відплить вантаж,
Оронуко з ґрунтів його
І ще й широколистого;
На Бочку вщент заповнену
П'ятсот йде фунтів Тютюну.
Угоду я тоді уклав,
Хоч про Торгівлю мало знав,
Моє — на Суднах, де Шахрай
Уже тримав і свій врожай;
Пізніш по частку я побіг,
Та Пташки вже і слід простиг:
Лакузу ту я ницу кляв,
Благочестивця проклинав;
Для Справедливості та Мсти
До Аблаката взявсь піти,
Архимник то дворушний[149] був,
Що безліч Навичок здобув:
Пігулки і Клістир давав
І Заповіт й Розписку клав;
І лиш Нахабства в нім запас
Його ж від браку Глузду спас;
Смиренний Вигляд й Простота,
Як на Дзвіниці Галка та;
Гнів до Лиця мені прилив,
Як я про Справу оповів:
Ще й Гроші щедрі обіцяв,
Він пів Парафії б поклав,
Повісив батька б на суку,
Аби Платню мати таку;
Всміхнувсь: за Справу я берусь,
Не бійтесь, з ним я розберусь;
         Цю Справу вирішено, сер.
         Гален поміг? Ні, Кук, він вмер,
         Й я помилявся дотепер:
В Провінції вийде Наказ,
Щоб Негідь покарали враз;
В цій Справі легко вигравать,
То мовби Пранці[150] лікувать:
Таку ж, щоб Брат святий бід мав,
На нього Шельму нацькував;
Й щоб суд за справу цю взявся,
В Аннаполіс[151] я подався,
В Рівнині Місто це було,
Й в Домах там від Дощів текло;
Й не з Кипариса в них Каркас,
Як в Саутворку Базар в нас,
Та Незнайомець тут ніде
Бірж, Площ і Вулиць не знайде;
Й, на Правду, тут геть не Курорт,
Таке щось як Тоттенгем-Корт.
         Сент-Мері славилось давніш,
         Тепер тут Судді ділять гріш,
         Й в рік двічі Речники незгірш.
         Й присяжні прагнуть зустрітись,
         Хтось наїстись, хтось напитись
         Й Розвагами звеселитись.
Але чи справедливий Суд,
Ніхто з цих юрб не відав тут,
Й не мав-бо Звагу він таку
Судить на Користь Чужаку:
На Суд скликав їх Барабан,
Лишав і Ром, і Пунш всяк Пан,
Д-р Крючкодер все витягає
Й Слухання розпочинає;
І щоб я кращого не мав,
Вертій-Архимник Ум вдавав.
Діва так на М'якім Полі
Пнеться здатися поволі:
Продажний Суд прирік мені
Сплатить Борг в Окружній Платні;
В Ведмежім М'ясі й Чубуках[152] —
Все рідкісне в моїх краях;
Злий і смутний втік звідти я
У Кікетан[153] до Корабля;
Сівши на борт, я Вітру ждав
Й так це Прокляття залишав.

Хай же ті заморські Канібали
Цькують цих, як ці мене цькували;
Нехай Купець не править Кораблів
До негостинних лютих Берегів;
Хай Світ покине Край цей, щоб вмирав
Він з голоду, сам Долю цю обрав;
Хай Дикі стануть, як гурт Індіян,
Від Торгу гнані, Щастя й Спілкувань;
Віровідступний Край, у Сонце вір
І у Поганство увійди, мов Звір,
Щоб Помста зріла…
Хай Божий Гнів накриє Край марнот,
Де Муж[154] без Честі й Жінка без Чеснот.