Баришник дур-зіллям

І поки Вітру я чекав,
Таке ось Побажання склав,
Як, Хлопче, плисти за Океан,
Обачно продавай Товар там.
До Сплати перевір Барила,
Аби Барбоси не дурили,
І Крам, і Тютюн перевіряй;
Відтак Горя не ковтнеш, як я.
І хай в Краю цім, де та Гостинність —
Кожного Плантатора Властивість,
Торговців стрінуть добре всіх
І хай не ображають їх;
Хай радісно торгує там всяк
І кожен збільшує свій Скарб так.

Нині про поему написано доволі багато, але літературознавці досить по-різному трактують авторську ідею. Дослідник цього періоду Лео Лімей[161] слушно зауважує, що справжнім об'єктом сатири Кука було дурнувате переконання англійців, що Америка — то цілковито дикий край. Тобто твір варто розуміти як застереження, яке стало непотрібним, коли наприкінці життя автор став мешканцем Меріленду, саме тому він і змінив завершення поеми, а ще до опису Аннаполісу додав примітку: «Цей опис міста зроблений 20 років тому, і через це він не схожий на його нинішній стан».

Роберт Арнер[162] вважає, що в «Баришнику дур-зіллям» запропоновано сатиричний перегляд процесу американізації, а також пародію на попередні оптимістичні зображення Америки рекламного штабу, і в цьому ракурсі поему Кука найчастіше протиставляють книзі Джорджа Алсопа «Характер Провінції Меріленд» (1666). Натомість Роберт Міклас[163] стверджує, що Кук зумисно переніс вагу на ницість і підступність Америки, щоб відтінити те, що він тоді був цілковитим телепнем, якого міг обдурити будь-хто. Тобто насправді це доволі багатозначна поема, певне самовиправдання у формі висміювання чужих звичаїв і поведінки.

По суті, роман Джона Барта — це своєрідна біографія Ебенезера Кука (від народження до епітафії), де наявні в поемі деталі стали приводом для того, щоб домислити (а частіше — дофантазувати) все інше. Так, згадана в сатирі Кука один раз Джоан (дружина плантатора, який позичив Куку коней) стає для Барта приводом витворити цілу любовну лінію про повію Джоан, яка попливла за коханим в Америку, і об'єднати її історію з оповіддю служниці. Нічну розмову жінок («війну Хвойд») у поемі перетворено на дуель служниць, де названо 114 англійський і французьких синонімів до слова «повія»[164]. Окремі ситуації та фрази з поеми Кука Барт розкручує в сюжети й фабульні колізії, як-от з Річардом Совтером — тим самим «дворушним Архимником» з поетичного тексту. Барт у своєму романі поступово готує Ебенезера Кука до написання поеми. Кук пробує своє перо в інших жанрах, пише фрагменти про морську подорож і спорадично тренується писати взагалі, але в Розділі 26 другої частини подає вже більші шматки, а в Розділі 32 наводить значний уривок зі справжньої поеми «Баришник дур-зіллям».

Крім того, письменник звірявся, що хотів написати роман такий великий, щоб його назву надрукували упоперек корінця книги. Власне, тому художня біографія Кука (метаісторичний роман) обростає багатьма деталями й персонажами, хоча навала подробиць про тодішню політичну ситуацію відволікає від історії Ебенезера. Письменник розширює скупі відомості про добу філософськими дискусіями, побутовими замальовками Лондона і Меріленду, подробицями з життя піратів, повій і плантаторів.

Джон Барт розповідав, що хотів написати про свій рідний Меріленд ще й тому, що це один із межових штатів (під час Громадянської війни він розділився навпіл), а також припливно-відпливна місцевість, де межа між водою і сушею доволі сумнівна. Усе це робить Меріленд для письменника символом різних проміжних станів, онтологічних і персональних.

Ще одним наміром Барта було написати сюжет, вигадливіший за «Тома Джонса» Генрі Філдінґа: «Це один із романів, про який не хочеться думати, що він завершиться; і бажаєш, щоб він тривав і тривав. Коли його дочитуєш, то таке враження, що сам наближаєшся до кінця життя». Хоча Барт уточнював, що нині, зрозуміло, вже не можна писати так безпосередньо, це має бути формальний фарс. Пародіюючи Філдінґа, який пародіював сентиментальні романи Річардсона, Барт якраз наладновує подвійну оптику, зважаючи на яку і варто сприймати його роман.