Безлюдні острови 10-11

Професійний дипломат Олександр Завіша висловив влучну думку про Вєняву: "Його завжди оточував натовп. Занадто тісно. Тому він і втікав. Його чутлива артистична натура потребувала іншого живлення. Іноді він раптово зникав. Він замикався на самоті і на довгу низку днів поринав у читання, малювання, писання, переклади та складання віршів".

Вєнява на карикатурі Єжі Заруби

Любов Вєняви до літератури була однією з найбільших пристрастей його життя. У 1914 році, після окупації Кельц, капрал Вєнява-Длугошовський, член першої польської кавалерійської частини, переконав командира Беліну-Пражмовського в необхідності відвідати сусідній Обленгорк і вклонитися Генріку Сенкевичу:

" – Ми, перші польські улани, просто мусимо здати йому рапорт. Тому нам слід віддати салют творцю "Вогнем і мечем", "Потопу" та "Пана Володийовського". Хіба не він нас виховав, не він готував нас до солдатської долі?"

Вони здійснили цей візит, на превеликий подив літнього письменника.

Один німецький журналіст, відвідуючи Варшаву, опинився в кафе в компанії письменників і журналістів. Був серед них і польський генерал. Коли розмова зайшла про літературу, генерал почав говорити гарною німецькою мовою і з великим знанням говорив про німецьку літературу. Свою статтю на цю тему журналіст-ентузіаст закінчив словами: "У Берліні подібного статися не могло!", і ті самі слова включив у назву видання. Генерал був, звичайно, Вєнява.

Коли Честертон прибув до Польщі навесні 1927 року, його, звісно, ​​зустрів на вокзалі Болеслав Вєнява-Длугошовський (тоді ще він був у полковницькому званні), починаючи так:

"— Беру на себе сміливість привітати вас від імені групи кавалерійських офіцерів, не як відомого англійця, не як відомого письменника чи навіть як великого друга Польщі. Я вітаю вас як кавалерист, розвиток якого зупинився. У чоловіків насправді тільки дві професії: поет і кавалерист. Ви вибрали перше, але ми, бачачи вашу мужність, ентузіазм і блискучий гумор, бачимо у вас великого кавалериста, втраченого для кавалерії - на благо людства".

Честертон був у захваті від прийому, а тим більше, протягом усього візиту, від полковника, що виявився поетом, тому пізніше висловився про це письменнику Олександру Джанті:

"— Що це означає, що в Польщі тільки кавалерія та поети?".

Точно - що це означає?

Сам Вєнява писав; невеликі спогади в прозі, принагідні статті в пресі та професійні замальовки про кавалерію; мистецьку душу вкладав у поезію, як власну, так і перекладну. Джанта описав його так: "блискучий і буйний, enfant terrible Варшави, поет з досвіду, вибору та пристрасті". Що стосується перекладів, то особливо гарними були його переклади Бодлера і Гейне (перекладів Гейне я не бачив, вони, на думку фахівців, заслуговують високої оцінки). Про власні "молоді" вірші Вєняви (наприклад, "Військова медицина", "Вандо, чого ще хочеш?" чи "Заходь, брате!..", останні два строфи якого я цитував, пишучи про стрільця Вєняву), яку часто співають легіонери, - Кароль Козьмінський написав: "Його поезія з найбільш раннього періоду легіонів характеризується не лише справді кавалерійським, уланським гумором, але й приправленою аттичною сіллю сатири про стан справ, у якому польському воякові довелося битися і перемагати". Про пізніші, "дорослі" вірші Козьмінський висловився одним реченням: "Його вірші наповнені простотою і великою чарівністю слова". Не обов’язково найкращим, але характерним з автобіографічних аспектів у поезії Вєняви є його вірш "Уланська осінь", з якого цитую фрагмент:

"Свою весну я пережив і шумно, і багато.