Безлюдні острови 10-11

Собі на задоволення, і дурням всім на зло.

В розпалі поцілунків промайнуло літо

І, чесно кажучи, набридло все воно (…)

Але ж, якби суди суворі наказали

На землю повернутися – щоб вдруге жити,

Хотів би натягнуть стару з мундиром шкіру,

Як у старі часи… і битися, й кохатися, і пити".

Вєнява здобув велику популярність завдяки чудовій версії біографії Ласаля польською мовою та блискучому вступу, який починався так:

"Читач! Якщо ви погодишся зі мною, що в світі є тільки дві професії, гідні звільненої і незалежної людини, а саме: професія поета і професія кавалериста (і тим гірше для тебе, якщо ти не погоджуєшся з моїм твердженням, бо це доводить, що ти не є ні тим, ні другим, з іншого боку, навіть якщо б ти нараховував собі лише двадцять осеней чи псевдовесен, чи ти старий і лисий дідуган з прагненнями стати старшим податковим радником чи навіть банківським інкасатором, або – ще гірше - ти так звана матрона, яка нарікає чомусь, перед ліричним чарівністю улана чи ненаситним завоюванням поета, захищає чесноти своїх доньок, на щастя, як правило, марно)…", тощо.

Усі чудово знали, що Вєнява цілком ототожнював себе з Ласалем, чудовим забіякою, який в'їхав на коні сходами на бал, який проходив у кімнатах першого поверху палацу Чезаріні в Перуджі (з численних анекдотів про Вєняву та сходи, його вислів увійшов до народних прислів'їв, коли, він не дуже тверезий, виходив з "Адрії": "Панове, жарти скінчилися, починаються сходи!"). Дюпон сказав про Ласаля:

"Він був п'яницею і свавільником, і в той же час шляхетним, ніжним, витонченим і вірним чоловіком (...) Він розбазарював своє життя на всі боки, так само, як він робив з грошима, які текли між його пальці як вода".

Це відповідало, "випиш-намалюй" портрету Вєняви, який ніколи не був прив’язаний до матеріальних благ чи грошей (іноді друзям доводилося викуповувати його з шинку), і який відчував велику слабкість до трьох "К" (загалом, "три" мало бути щасливим числом Вєняви — його хрест Virtuti Militari мав номер 3303), про що він сам писав: "Сильна слабкість майже кожного кавалериста до трьох К — кінь, кобіта та коньяк — часто ставало в наших лавах причиною прикрих непорозумінь із владою та співгромадянами".

Першим двом "К" він присвятив чарівний віршик "Моя пара", який починається:

"Коня зі збруєю віддам, коли

знайдеш, подібну до моєї пару:

Моя каштанка і моя коханка" ... ітд.

Про коней у житті Вєняви я вже згадував. Щодо жінок, то називати його, як дехто, "бабієм" було безглуздо. Усі, хто хоч трохи знав Вєняву, знали, що він не ганявся за спідницями — вони самі навалювалися на нього з усіх боків, мало не полюючи за каштановим, а згодом платиновим волоссям і всім іншим, і, звичайно, найкрасивіша з цих сирен це вдавалося. Слонімський підморгував:

"Дзвенячи шаблею, з порогу йде прекрасний Болек,

Любимий Цезаря і божище всіх полєк".

Коли один тип скаржився Слонімському, що його дівчина втекла до Вєняви, поет знизав плечима:

"— Чого ж ти хочеш, серденько, Венява — це непереборна сила".

Дами хвалилися своїми стосунками з ним і надуживали його ім'я. Коли він приїхав до Нового Сонча на інспекцію, йому повідомили, що напередодні одна жінка представилася його двоюрідною сестрою і вимагала надати їй службове авто.

"- Кузина! – прогарчав Венява. - Арештувати! І всіх тих, хто видає себе за кузин!"

Вєнява і "дама"