Безлюдні острови 12-13

- Я як раз просив Бога, та ти, мабуть, не почув, щоб Він завжди оберігав тебе від слабкості в боротьбі зі злом, бо слабкість — це жаль і слізні спогади, що личить кобітам. Те, що ти згадуєш, сталося давно, часи змінилися. Наші обов'язки не змінилися, і ми повинні їх виконувати.

В очах лицаря спалахнув відчайдушний спротив.

- Я, брат Великого Магістра Ордена Діви Марії... Я, лицар... і маю бути катом?!... І отак, навіть не кинджалом чи мечем. !... Брате!!...

- Ти маєш бути рукою справедливості, а спочатку маєш повернути те, що наше. І ти знаєш, як. Іди!

Лицар упав на коліна.

- Брате, благаю... Накажи мені одному воювати проти сотні, я піду!... Накажи мені ворогів позбавляти життя, але в бою, на полі, але не так!. ..

- І так треба заради слави Господньої.

- Що?!... П'яте, не вбий, сказав Спаситель!... Нехай це зробить хтось інший!

- Ти помиляєшся. П'яте, не вбий, сказав Господь. Ти не забрудниш рук, це зроблять твої кнехти, ти подбаєш про це. Убивство язичника не є гріхом, навіть убивство таким чином, я не заперечую, варварським. Цього хоче Ягайло, і гріх впаде на його совість, а те, що він довірив це нам, це тільки наше щастя, бо ми зможемо повернути рожеве срібло. До того ж... убивство вождя язичників, що з вірою Христовою бореться за дерев'яних ідолів, що ростуть у їхніх лісах, є вчинок угодний Пресвятій Тройці! In morte pagani glorifier Christ[4]… Брате, зрозумій нарешті! Без цього срібла, навіть якщо ми матимемо найгостріші мечі на Землі, найтвердіші щити й найсміливіші серця, ми не зможемо залишитися тут, нас рано чи пізно буде знищено!

- Бог нам допоможе!

Той, що сидів, поблажливо подивився на зігнутого в поклоні співбесідника, і в очах його промайнула тінь подиву перед людською наївністю.

- Справді... нам допоможе, якщо ми собі допоможемо!... Ви кажете: хто ще... Хто?! Це найголовніше, бути нам чи не бути! Лише п’ять членів Ордену знають таємницю: Hochmaister, Grosskomtur, Oberster Marschall, Oberster Spittler та Tressler[5]. Тепер ти шостий. Я зробив тебе шостим без згоди Великої ради, яка звинувачує мене у втраті скарбу. Втаємничуючи тебе, я порушив закон, але мені довелося це зробити, бо я занадто старий, щоб самому туди йти, і я вірю лише тобі, брате!

Він нахилився й підняв лицаря з колін, щоб пригорнути його до грудей.

- Якщо ти цього не зробиш, то видаш смертний вирок і на мене, і на себе! Фон Ротенштейн тільки й чекає, щоб усунути нас. Смерть Кейстута й пурпурне срібло заткнуть йому писок, а ти після мене переймеш керівництво Орденом! Але Велика Рада погодиться на це, лише якщо ти доконаєш таку велику справу.

Голова лицаря тремтіла в руках старого, голос якого раптом став ніжним і м'яким, як тіло змії:

- Ти зробиш це, брате, для нас двох, для Ордену і для Христа, так?..

- Я… — прошепотів лицар.

- Нехай Святий Дух підтримує твій розум і твою руку. Поспішай, Ягайло може передумати, або ж сам дізнається про пурпурове срібло і пограбує нас... Я боюся цього язичницького пса...

- Я боюся Бога...

Пролунав голос великого магістра:

- Я ж маю право звільнити від гріхів будь-кого, хто працює на славу Ордену! Ego te absolvo in nomine…

- Брате, - перебив його лицар, дивлячись братові в очі, - ти віриш у спасіння?.. Христа ради, скажи мені правду!

Старий ніжно поцілував його і сказав:

- Una salus servire Deo, caetera fraudes… Intelligis?… Prudenter adze et fiat voluntas Dei… Sine mora![6]

У цей момент Келлі голосно розсміявся на весь голос, ревучи: "Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!" І прийшов до себе. Згідно з записом доктора Ді: це Сатана засміявся над останніми словами, і медіум несвідомо передав цю реакцію, як і перед діалогом великого магістра Вінріха фон Кніпроде з його молодшим братом Ульріхом.

Друге сеанс відбувся ввечері того ж дня. На цей раз Келлі побачив темний коридор замку в Крево. У ніші, освітленому смолоскипами, стояло четверо: комендант замку Прора, його брат, мовчазний пес Тевтонського ордену, Більген[7], прибулий з Більгеном посланець Ягайла Зибентей, і безіменний кат з Крево, людина Прори[8]. Далеко, в іншому кінці коридору, почулися сильні удари по підлозі, які відлунювали по стінах так, що здавалося, ніби замок здригається дощенту. Четверо чекаючих побачили в глибині сутінків маленькі, зростаючі постаті — це був Кніпроде зі своїми прибочними кнехтами та заступник Прори, який вів їх. Більген нахилився до братового вуха:

- Вони йдуть.

- Чую!.. Тільки...

- Але що?

- Мені досі важко зрозуміти, чому Ягайло хоче, щоб це кшижацький вовк зробив?

Більген скривив обличчя в усмішці.

- Князь мудрий, він хоче зберегти руки чистими, щоб потім, якщо справа розкриється, ніхто не гавкав, що він убив свого дядька.

- Кажеш — мудрий? І я думаю...

Більген закрив рота рукою, вказуючи на Зибентея значущим поглядом, а потім запитав:

- Ти будеш говорити з кшижаком, чи я?

- Мені байдуже. хто це?