Безлюдні острови 12-13

Кніпроде відчув, як його знову охопило те дивне почуття — суміш безпорадності й страху перед людиною, яку він тримав у руках, але яка глузувала з нього, бо боявся він, а не той, хто мав би боятися. І раптом з його вуст злетіли слова, яких він не хотів говорити, точніше, які хотів сказати інакше, більш стійко, але він не міг зупинити те, що з того моменту боролося в ньому всередині з моменту з братом. У його голосі мимоволі прозвучала нотка прохання:

- Я повинен... Я повинен дізнатися...

У цю мить Кейстут підвівся. Він не був велетнем, але кут падіння світла створював ілюзію, що він на голову вищий за кшижака — литвин ніби заповнював своїм тілом увесь простір, від стіни до стіни. Він підійшов до комтура і тихо сказав:

- Я знаю, що ти повинен... Я тобі скажу.

Кніпроде вирячив очі.

- Ти мені скажеш?

- Так. Я тобі допоможу, якщо ти допоможеш мені.

Кшижак буркнув:

- Я не можу дозволити тобі втекти, Ягайло хоче твоєї смерті, а він — союзник Ордену.

- Я теж її хочу, я втомився... Не про це я думав. Я розкажу тобі за чиєсь інше життя.

- Чиє?

- Жінки.

- Жінки?!... Ааа, ти думаєш про ту, що підбурювала твого племінника, про дружину Войдилли. Я не вбиваю жінок.

- Тож я хочу, щоб ти не вбив, а врятував. І не про жінку цього крота я думаю, а про жінку, за яку і тисячі Марій не вистачило б... Таку жінку, горду й прекрасну, як весна, боги посилають на світ раз на покоління, тільки для одного. Я був тим одним, і знаю, що ви всі можете мені позаздрити!.. Слухай, кшижак! Я вже нічого не хочу від життя, я тільки хочу, щоб вона вижила, щоб Ягайло забрав від неї свої брудні лапи!.. Обіцяй, що врятуєш Біруту, і я тобі скажу.

Сучасний пам'ятник Біруті

Комтур відчув, як ще більше зменшився біля цього чоловіка, і навіть не помітив, як у нього вперше серце затремтіло не від страху.

- Я знаю, що Ягайло ув'язнив твою дружину, але не знаю, де.

- У Бжешцє, на мазовецькому кордоні.

- Що ти хочеш, щоб я зробив?

- Звільни її або допоможи моєму синові, Вітольду, звільнити її.

- Мені не дозволено це робити. Таке рішення може прийняти лише мій брат, Великий Магістр Ордену, за згодою Великої Ради та за погодженням з Ягайло.

- Викради її!

- Тим більше я не можу цього зробити без згоди брата.

- Тоді застав свого брата!

- Сумніваюся, що він погодиться. Орден зараз не хоче війни з Ягайлом.

— Тоді шукай своє срібло сам!

Кніпроде замовк, відчуваючи на своєму обличчі палаючий погляд Кейстута. Високо за вікном кричали охоронці. Він підняв голову. Між ґратами на темно-блакитній скатертині неба розсипалися зірки.

Німець прийшов до себе, коли почув голос литовця:

- Скільки разів у своєму житті ти робив те, чого тобі не дозволяли, ф що є добрим? Якщо ти не зробив цього хоча б раз, ти стоятимеш з порожніми руками перед своїм Богом, коли Він покличе тебе здати рахунок сумління.

- Гаразд... - прошепотів лицар, - ... я зв'яжуся з твоїм сином, і ми спробуємо викрасти її з Брешця.

- Ще одне. Спочатку ви це робите, а вже потім йдете за сріблом. Воно не втече від вас, а Ягайло може вбити її будь-коли. Тобі треба поспішати.

- За дурня мене вважаєш?!... Та ні, я спочатку перевірю, чи ти мені не збрехав!

Кейстут знизав плечима.

- Ось тут ти говориш дуже дурно. Якби я хотів тебе обманути, то міг би це зробити безкарно. Я все одно помру сьогодні, тому що ти не можеш сказати Ягайлу, що перед тим, як мене вбити, ти повинен перевірити, чи я вказав справжнє місце... У мене менше причин довіряти тобі, але я тобі довіряю ... Клянусь Праужиме і своєю любов'ю до Бірути, що не буду тобі брехати!

Двері відчинилися, і стало світліше, коли Більген підсвітив смолоскипом.

- Що?! — гаркнув Кніпроде.

- Пробачте мене, вельможний комтуре, але ми боялися... бо... так довго...

- Пішов геть!

Двері зачинилися. Вони знову залишилися самі, дивлячись один на одного очима змовників.

- У мене вже немає часу, - сказав кшижак, - ...то де?

- У Паланзі. Зв'яжися з настоятелькою вайделоток храму Праужіме і скажи: "Свенткальніс, Свентупіс, Свенткальнядауба", і вона покаже тобі місце, на схилі гори, поруч із старим дубом предків. Можна знайти і самому, але тоді доведеться довго копати навкруги. Вона покаже, куди вбити залізо.

- Що означають ці слова?

- Це пароль. Мовою жемайтів: Свята гора, Свята ріка і Святий яр. Запам’ятай: "Свенткальніс, Свентупіс, Свенткальнядауба". Повтори.

Кніпроде повторив кілька разів, а Кейстут поправляв йог вимову. Коли вони закінчили навчання, литвин подивився на груди комтура і побачив крихітне розп'яття, що висіло на ланцюжку на шиї між листами панцира.

- Це твій Бог?

- Так.

- Я чув про нього. Його звуть Крістусіс, - вимовив литвин з повагою, - і він наказує вам пробачити... Це правда?

- Правда… — відповів кшижак крізь стиснуте горло.

- Ти любиш його?

- Як ніхто інший.

- Тож поклади на нього руку й поклянися, що спочатку врятуєш Біруту, а вже потім підеш за сріблом.

Кніпроде узяв хрест у руку, стиснув пальці й відчув, як маленьке тільце Ісуса впилося йому в шкіру.

- Клянусь.

- Тепер убий мене.

Німець стояв, наче не чув.