Безлюдні острови 12-13

Існують різні види наметів. Білі, зелені, червоні та інші. Намети у формі серця або біде. Біде, наче гриби на плантації, густо, аж до самого горизонту. У них совісті з пластиліну. Армія біде стрункими рядами крокує по світу. Десь на дорозі зустрічають чоловіка. Чоловік іде в протилежному напрямку. Це заважає їм. Біде кричать: приєднуйтесь або відступи! Самотній пішохід плює в чаші біде і топчеться по океанові пластиліну, прокладаючи собі шлях прямо вперед. Ось він, втікач, який втік зі звіринцю доктора Дарвіна. Людина

Я пишу про нього, тому що хочу відповісти своєму синові, а коли говорив, то мало що було чути від оглушливого шуму з-за вікон.

Він був одним із легендарної двадцяти шести. Було дванадцять апостолів, чотири мушкетери, сім гномів і двадцять шість маршалів Наполеона. Він був одним із них.

Кілька сотень років тому Макіавеллі пророкував, як Нострадамус: "Йому нічого не бракувало для королювання, крім королівства". Все вірно. Тим королівством мала б бути Польща, про яку Луї Ніколя Даву, герцог Ауерштадтський і Екмюльський, мріяв протягом декількох років.

"Але його дика жорстокість і нелюдяність і незліченні злочини...". І це вірно. Даву вчинив багато з них - усі на злочинцях. У його непримиренності до нечестивих насправді було щось нелюдське, щось від машини, колеса й важелі якої не знають жалю; жорсткий і вимогливий до себе, він також не дозволяв розслабитися тим, хто був у його досяжності, і він нещадно карав їх за звичайні людські слабкості, як-от: зрада батьківщини, грабіж, убивство, ґвалтування тощо, здобувши серед ворогів репутацію немилосердного звіра.

Він мріяв про польську корону, знаючи, що імператор засаджує на європейські престоли представників клану Бонапарте, до якого він був прив’язаний відтоді, як одружився вдруге. Вперше він зробив це, коли йому був двадцять один рік, і розлучився через два роки і два місяці, тому що його дружина наставляла йому роги, а йому це не подобалося. Його другу дружину вибрав Бонапарт у 1801 році, який пристрасно одружував своїх офіцерів. Це була сестра генерала Леклерка, тодішнього чоловіка сестри Наполеона Пауліни, тому Даву став шурином сімейства Бонапарте.

Коли Наполеон звільнив Польщу з-під поділів, Даву спочатку обіймав посаду військового та адміністративного губернатора звільнених територій, а пізніше (з липня 1807 р., коли за Тільзітським договором було створено Варшавське герцогство з правителем Фрідріхом Августом Саксонським) виконував на берегах Вісли роль віце-короля, оскільки Фрідріх Август найчастіше перебував у своїй другій столиці, Дрездені. Аж до кінця наполеонівської ери по всій Європі шепотілися, що Даву мріє про польський престол, хоча сам він цих чуток не підтримував; він не був би Даву, якби патякав мов молокосос, зраджуючи зміст своїх мрій. У них не було жодного шансу здійснитися: ревнощі бога є непримиренним ворогом смертних, і їх ніяким чином не можна обійти.

Проте поляки ставилися до Даву як до короля протягом усього його намісництва в Польщі, прикладом чого є справді королівські почесті, які супроводжували в’їзд до Варшави дружини маршала, Луїзи Еме Даву (до речі, герцогині Ловицької, бо Даву отримав у подарунок князівство Ловицьке) . Наполеон відправив її на береги Вісли, наказавши (такі накази були звичаєм бога війни) народити своєму чоловікові сина. Насправді це було не просто так. Бонапарт, сам не дуже вірний у шлюбі, терпів подібну невірність своїх полководців, розуміючи, що тривалі військові походи мають свої права, а надмірне статеве голодування дарить неврозами здорову людину - нервові командири йому не потрібні. Водночас Бонапарт, послідовник культу шлюбу, поширював цю толерантність лише на швидкоплинні любовні зв’язки, але коли один з них здавався більш тривалим стосунком, він негайно втручався (наприклад: маршал Массена, який змінював дівчат частіше, ніж рукавички, ніколи не відчував такого втручання, і начальник генерального штабу маршал Бертьє, який до смерті закохався в пані Вісконті, мав через це чимало клопоту). На початку 1808 року Наполеону донесли про якусь пані Мартен, чиї чари надто довго зігрівали зимові ночі маршала Даву на берегах Вісли. Просту заборону, яку отримав Бертьє, слід було виключити заздалегідь — Даву був із тих людей, які не дозволили б навіть богу втручатися в його ліжко. Божественний психолог, який слідкував за всім в Парижі, порадив собі: дружині маршала було наказано їхати на схід.