Беззоряне море

Згодом вирішили, що цей шлях, як і шлях аколіта, кожен повинен обирати добровільно. На відміну від аколітів, добровольців хранителів готують. Після першого періоду підготовки можна залишитися на другий. А після другого на тих, хто не відсіявся, чекає третій.

Третій період підготовки такий.

Потенційний хранитель повинен обрати історію. Будь-яку з тих, що йому до вподоби. Казку або міф чи анекдот про пізню годину й зайву пляшку вина, головне, щоб історія не була твоєю.

(Чимало людей, які спочатку думають, наче хочуть бути хранителями, насправді є поетами.)

Вони вивчають свою історію цілий рік.

Хранитель повинен знати її напам’ять. Не просто напам’ять, а якнайдосконаліше. Не просто переповідати слова, а відчувати їх, перейматися історією, іти за нею, коли вона підіймається і спадає, квапиться та ледве чеберяє до своєї кульмінації. Історію потрібно запам’ятати й поріднитися з нею так близько, наче ти сам пережив її, і так безпосередньо, наче зіграв у ній всі ролі.

Після року навчання хранителів приводять до круглої кімнати з одними-єдиними дверима. У центрі на них одне навпроти одного вже чекають два прості дерев’яні стільці.

Свічки зірками освітлюють вигнуті стіни, сяючи зі світильників на незвичній висоті.

Кожен шматочок стіни, вільний від свічок та дверної порожнини, укритий ключами. Вони простягаються від підлоги та зникають десь у затінку нагорі над найвищою свічкою. Довгі латунні ключі й короткі срібні, ключі зі складними борідками та з вигадливо прикрашеними головками. Чимало з них уже старі й потерті, але всі вкупі вони міняться та іскряться в сяйві свічок.

Це копії всіх ключів у Гавані. Якщо комусь потрібен котрийсь із цих ключів, з нього відразу виготовляють наступну копію та вішають на місце, щоб не загубити.

Єдиний ключ, який не має двійника в цій кімнаті, — ключ від дверей у стіні.

Ця кімната відволікає увагу. Так і задумано.

Потенційного хранителя приводять до кімнати та просять сісти. (Здебільшого він обирає стілець, з якого видно двері. У тих, хто обирає інший стілець, усе завжди складається краще.)

Кандидатів залишають у кімнаті на самоті від кількох хвилин до години.

Потім хтось заходить до кімнати й сідає на стілець навпроти.

І майбутні хранителі повинні розповісти свою історію.

Розповідати історію можна як завгодно. Заборонено виходити з кімнати й не можна нічого до неї приносити. Ні реквізиту, ні аркушів з текстом.

Оповідач не конче мусить залишатися на стільці, а от його єдиний слухач має сидіти.

Хтось сідає й починає оповідь, покладаючись лише на свій голос.

Жвавіші оповідачі можуть улаштовувати що завгодно — від стояння на стільці до бігу кімнатою.

Якось одна кандидатка підвелася, підійшла до спинки стільця свого слухача, нахилилась і прошепотіла йому всю історію на вухо.

Інший заспівав свою історію — легенду, що розпочалася як ніжна, м’яка й мелодійна пісня, далі перетворилася на виття від болю, а наприкінці знову зазвучала спокійно.

Ще одна дівчина, вилізши на свій стілець, поступово гасила свічки й закінчила свою жахливу оповідь у темряві.

Коли історія закінчується, слухач іде геть.

Потенційний хранитель залишається сам у кімнаті десь від кількох хвилин до години.

А потім приходить справжній хранитель. Комусь він дякує за роботу та службу й відпускає. Далі просить решту потенційних хранителів узяти ключі зі стіни. Треба обрати будь-який, що їм до вподоби.

Ключі не позначені. Кандидати обирають їх за допомогою інтуїції, інстинкту чи фантазії.

Ключ знімають зі стіни, і потенційний хранитель повертається на своє місце. Очі йому зав’язують.

Обраний ним ключ нагрівають на полум’ї, а потім притискають до грудей нового хранителя. Страшний відбиток залишається приблизно там, де міг з’явитися, якби його носили на ланцюжку на шиї.

У темряві хранителі побачать себе в кімнаті, ключ до якої обрали. А коли гострий біль стихає, вони побачать усі інші кімнати. Усі двері. Усі ключі. Усі речі, якими опікуватимуться.

Нові хранителі стають на цей шлях не завдяки своїй організованості, практичному мисленню, відданості або чиїйсь високій оцінці. Відданість важлива для аколітів. Висока оцінка — для вартових. А хранителі повинні мати бойовий дух і ніколи його не втрачати.

Вони стають хранителями завдяки розумінню, навіщо ми тут.

Чому це так важливо.

Тому що вони розуміють історії.

Вони відчувають у жилах дзижчання всіх бджіл. Але так було раніше.

Тепер залишилася тільки одна.

Закарі Езра Роулінз, чекаючи в черзі, щоб забрати з гардероба своє пальто, тричі перевіряє годинник. Ще раз перечитує записку. «Терплячість і Сила Духу. О першій ночі. Принеси квітку».

Він на дев’яносто чотири відсотки впевнений, що Терплячість і Сила Духу — імена левів біля Нью-Йоркської публічної бібліотеки. Усього за кілька кварталів звідси. Шість відсотків невпевненості замало, щоб розглядати інші варіанти, а хвилини невпинно спливають, здається, значно швидше, ніж бігли до цього.