Беззоряне море

Закарі не треба пояснювати, куди це «туди», проте він не знає, що на це відповісти. Спалахи неонової лампи зблискують на снігу в канаві перед ними, міняться сірим, червоним.

— Це справжнє місце, — каже Закарі без запитальної інтонації.

— Звісно, справжнє, — погоджується Доріан. — Ви й самі це знаєте. Відчуваєте всім своїм єством, інакше б не були тут.

— Це… — починає Закарі, але не в змозі закінчити запитання. «Це так, як у книжці?» — кортить йому дізнатися. Але він також підозрює, що справжні світи неможливо як слід описати словами. У них завжди є щось більше.

— Без моєї допомоги ви туди не потрапите, — веде далі Доріан, коли вони зупиняються перед червоним світлофором, попри те що транспорту немає.

— Хіба що у вас із Мірабель є домовленість, про яку мені невідомо?

— Хто така Мірабель? — перепитує хлопець, коли вони рушають далі.

Доріан зупиняється посеред вулиці, обертається й запитально вдивляється в Закарі, скептично вигнувши брови над витріщеними очима.

— Що? — не розуміє Закарі, коли пауза затягується аж так, що йому стає незручно, і перевіряє з обох боків, чи не їде таксі.

— Ви не… — починає Доріан, а потім знову замовкає. Скептично зведені догори брови сповзають нижче, і вираз його обличчя тепер занепокоєний, але потім чоловік обертається і йде далі. — Ми не маємо на це часу. Майже прийшли. Мені потрібно, щоб ви уважно вислухали й дотримувалися інструкцій.

— Жодних імпровізацій? — кидає Закарі трохи різкіше, ніж хотів.

— Тільки якщо у вас не буде іншого виходу. І не позичайте нікому ручку. Якщо вас цікавить, звідки взявся жучок. Тому, хто відчинить, скажете, що маєте доставку для архіву. Покажіть їм книжку, але не випускайте її з рук. Якщо вам не дозволять зайти, негайно скажіть, що ви від Алекса.

— Хто такий Алекс?

— Ніхто. Це код. Ви вдягнете оце й переконаєтесь, що вони його побачили, та не привертайте до нього уваги. Тепер вони носять новіші. Але це найкраще, що я зміг дістати. — Доріан простягає йому шматочок металу на довгому ланцюжку (срібний меч) і веде далі: — Вас проведуть коридором, а тоді на поверх вище до іншого коридору з кількома замкненими дверима. Для вас кімнату відчинять. Приблизно в той самий час у двері подзвонять. Вашому супроводу доведеться зреагувати на це. Переконайте ваш супровід, що самі можете залишити книжку та знайдете вихід. Це звична річ, і нікого вона не здивує. Ваш супровід піде геть.

— Як ви можете бути певні? — перепитує Закарі, натягуючи на шию ланцюжок, коли вони знову повертають.

Вулиці навколо них досить заселені, помережані деревами та поодинокими крамничками й ресторанами.

— Вони доволі суворо дотримуються своїх правил, однак деякі з правил суворіші за інші, — пояснює Доріан і веде далі, наддаючи ходи: — Одне з найсуворіших — завжди відповідати на дзвінок у двері. Тож воно матиме пріоритет. Отже, на полицях та в скляних вітринах у кімнаті ви знайдете книжки. Вас цікавлять вітрини. В одній з них буде книжка в палітурці з коричневої шкіри. З вицвілою позолотою навколо сторінок. Ви зрозумієте, про що йдеться. Лишіть замість неї вашу міфологію Булфінча. У кімнаті заховайте книжку в пальто. У коридорах є камери. Голову краще взагалі не підіймати, але я не думаю, що той, хто відповідає за моніторинг, упізнає вас за світлиною.

— У них є моя світлина? — дивується Закарі.

— У них є фотографія зі шкільного альбома. Але ви там анітрохи на себе теперішнього не схожі. Можете не перейматися. Повертайтеся так само, як прийшли, але, щойно спуститесь сходами до головного коридору, обійдіть їх. Звідти можете рушити до підвалу й вийти в задні двері. Вони приведуть вас до садка, там у глибині є ворота. Поверніть праворуч, ідіть до кінця провулка й повертайтеся на вулицю. Я чекатиму навпроти, а тільки-но побачу вас, рушу. Ідіть за мною назирці шість кварталів. І коли переконаєтеся, що за вами ніхто не стежить, можете мене наздогнати. Це все, — каже Доріан, зупиняючись на затіненому розі. — Зараз пройдете пів кварталу. Сірий будинок ліворуч. Чорні двері, номер 213. Є запитання?

— Так! У мене є запитання, — відгукується Закарі голосніше, ніж збирався. — Хто ви в біса такий, до речі? Звідки прийшли? Чому не можете виконати це власноруч? Що такого важливого в цій книжці? Хто ці люди насправді? І що вчинила мишка із серцем Долі? Хто така Мірабель? І в який момент цього маскараду мені можна буде повернутися до готелю, щоб узяти свої запасні очі? Скельця? Окуляри?

Доріан зітхає і повертається до хлопця, його обличчя наполовину освітлене, а наполовину сховане в затінку. І Закарі помічає, що зараз він молодший, ніж здавався, посивіле волосся й брови, які він часто супить, додають йому років.