Биті є. Гоцик (Повністю)

Наступного дня синьйор Дієго на старенькому «фольксвагені» віз українських нелегалів до Севільї, до монастиря Конвенто-де-Санта-Паула, де служила Богові і людям старша сестра синьйори Агуеди Тереза.

Агуеда проводжала гостей зі сльозами на очах. Обійняла Марічку, допомогла їй розміститися на задньому сидінні автівки. Поклала поряд торбину із одягом — від себе відірвала, усього наскладала полонянці. Хрестила, шепотіла:

— Збережи добру жінку, Свята Діво Маріє!

До Гоцика підійшла, зміряла очима уважно.

— Тримай багатство подалі від людей, кабайєро. І матері своїй передай: гарного сина виховала. Спокій серцю.

Сухенька літня сестра Тереза зустріла «фольксваген» синьйора Дієго неподалік Хіральди, змахнула сльозу, перехрестилася.

— І сподіватися перестала, що Агуеда…

— Вона так сумує по тобі, — сказав синьйор Дієго, указав на українців. — Це… Марія. І син її. Нелегали з України. Добрі люди.

Тереза всілася на заднє сидіння поряд із Марічкою, гладила по волоссю, указувала шлях не до монастиря — до лікарні благодійної організації, що вона опікувалася нужденними. Пояснювала: уже попередила лікарів, на них чекають.

Біла двоповерхова будівля у старій частині Севільї здалеку більше нагадувала саме монастир. Гоцик допоміг Марічці вийти з автівки, вів через масивну кам’яну браму до просторого внутрішнього дворика зі статуєю Діви Марії у центрі. Тримав жінку за гарячу руку, рота не закривав, навіював:

— Тільки нічого не бійтеся, мамо Марічко. Я поруч буду. Ясно, що до палати мене не пустять, але ви знайте: я — тут. На сторожі. Отут ви точно одужаєте. Тут Бог. І лікарі.

Перший же лікар, що він вийшов до сестри Терези, Гоцика і синьйора Дієго з кабінету, де оглядали Марічку, викликав у Гоцика неприємне розчарування. Ісусик, мать його… Молоде-зелене, борідка ріденька, одежина благенька, очі дитячі. Певно, не беруть ніде, то він і прилаштувався бідах калічити.

— Ви — моліться, ми — лікуватимемо, — сказав спокійно.

— А можна… конкретніше, — наполіг Гоцик.

— Пієлонефрит — точно, виснаження — точно, кишкова інфекція — стовідсотково, бо гній з язика увесь час потрапляє всередину, інфікує… Нервова система розбалансована — абсолютно. Ну, і… відсутність язика… Рану ніколи нормально не обробляли. Можливо, доведеться її трохи почистити…

Гоцик слухав — мурахи не бігали, лють колотилася, очі затуляла.

— Але ж… Ви таке лікуєте? — бовдуром.

— Моліться! А ми лікуватимемо, — повторив Ісусик.

— Може, вам… гроші які треба… — Гоцик ніяк не вгамовувався, начеб мав ще щось зробити для Марічки.

— Можете лишити будь-яку суму в скрині для пожертв. Особисто я все маю… Для лікування.

Ісусик пішов, попередивши, що відвідувачі благодійною лікарнею не швендяють, тільки волонтери.

— Я волонтер, — запевнив Гоцик.

Нашвидкуруч розпрощався з синьйором Дієго.

— Дякую вам за все… Блін, так ви мені тата нагадуєте. Тільки у вас вівці, а в нього свині…

Синьйор Дієго усміхнувся зажурено.

— Не оминай, як поряд будеш… Про здоров’я Марічки від Терези дізнаємося.

Тереза не тільки доправила Марічку до лікарні. Навідувалася щодня. Як бачила, що Гоцик падає від утоми — драїв підлогу, виносив какашки, немічних дідів годував із ложечки, носа від запахів не затуляв, тільки очі примружував недобре, ніби самі хітанос перед тими очима — хрестила хлопця, всаджувала на лаву під апельсином: перепочинь, підміню. Сиділа біля постелі Марічки, вказувала у відчинене вікно, крізь яке видно ту лаву.

— Як не одужати? Син поряд. З ранку до ночі молиться за вас.

Гоцик не молився. Гоцик цинкував за Ісусиком, проходу не давав.

— Як моя мама? — звик уже до того, що для всіх вони тут — син і мати. Не пручався. А хто вона йому? Рідна? Рідна…

— Краще. Температура впала. З пієлонефритом успішно боремося. З нервовою системою складніше. І рана…

Тільки не про рану! Ніколи Гоцик за собою відразливості й страху не помічав, та про той язик і слухати не міг.

Підходив до вікна палати, в якій лежала Марічка, усміхався їй оптимістично.

— Мамо Марічко! Мені нині у дворі один дядько про вас, знаєте що, сказав? «Твоя мати — рейна! Гуапа!»

Брехав, сука, як пес шолудивий! І не те, щоб геть нахабно. Бо як вдивитися пильно, то й сліпий побачить: Марічка — рейна! Королева! Гуапа — красуня. Тільки понівечена, скривджена. І хоч із дядьками розмов не вів, мізки зламав, бо що не скаже Марічці — у тієї тільки сльози. От і з королевою тою.

Глянула на Гоцика ошелешено, руками очі затулила…

— Ей! Мамо Марічко, — перехилявся через підвіконня. Зазирав у палату. — Тільки не плачте, прошу. Ви — сильна… Сильна…

Ісусика за шкірку.

— Робіть щось, щоб віру повернути. Радість…

Та радість ніяк не поверталася до Марічки. І серпень добігав кінця. І в дупу пекло.

Одного дня Гоцик перестрів сестру Терезу біля лікарні.

— Мені тут на пару днів в одне місце змотатися треба, — мовив напружено. — Чи не могли б ви в ці дні біля мами Марічки побути?

Сестра Тереза, певно, святою була. Погладила Гоцика по плечу, бо до голови не дотягнулася, перехрестила: не хвилюйся.