Биті є. Книга 2: Макс

— Де ти пропадав, Максе? — припала до коханця, коли наприкінці березня той врешті з'явився в орендованій нірці.

Макс закляк, прислухався до себе приголомшено: страх не трусився переляканим зайченям, не заважав рухам — розправив плечі, войовничо розмахував мечем: усіх на капусту.

Усміхнувся репортерці холодно.

— Нормально, — мовив спокійно. — Ти… не цікава мені вже. Грошей… на таксі дати?

Збентежена репортерка моменту не вловила, заторохтіла схвильовано:

— Що сталося? Як це розуміти? Невже ти не хочеш мене? Чому все так несподівано? Ти не міг зробити це якось… цивілізовано?

І — жодного твердження. Самі запитання. Макс ухопив дівча за руку, смикнув до себе.

— Геть! — наказав так само спокійно і холодно. В душі — меч. І капуста порубана.

Відпустило. Агресивний страх вимагав випереджати запитання категоричними твердженнями. І триматися ближче до своїх… Проковтнув “два мільйони” від роздратованого тата, терпляче витримував хронічні наскоки турботливої матінки до власного житла, і тільки розмова зі старим Перепечаєм по-справжньому розрадила. Крутий у нього дідо! Йому можна у будь-чому зізнатися. Ніколи не дорікне. Кадуцей свій передасть… От тоді і подивимося, чия династія більше важить…

Другого квітня, вперше після карпатських мандрів, з'явився у “Силі добра”. Усівся за білий стіл.

— Доповідайте! — коротко наказав Августу та Юлії Скачко, перекресливши питання в їхніх очах. І поки русява красуня Скачко гортала блокнот, товкла щось про найближчі плани фонду, прискіпливо роздивлявся витончену форму її маленького вушка.

— Юлю! — раптом перебив помічницю на півслові. — Зробіть мені каву.

Скачко від здивування ледь зі стільця не впала. Навіть блідий Август вигнув сиву брову.

— Максиме Володимировичу…. Ви назвали Скачко Юлею.

— Хіба Скачко змінила ім'я?

— Раніше ви ніколи… — Скачко почервоніла аж до своїх акуратних маленьких вушок, заспішила до дверей.

— Як справи, Августе Альфредовичу? — задля годиться запитав Макс старого Закса, коли помічниця вийшла.

— Два мільйони… в офшорі…. Рахунок відомий Володимиру Гнатовичу, — вкрай шанобливо сказав Закс. — Думаю, зможу допомогти вам розчинити їх…

Макс зіперся на білий стіл, уважніше глянув на Августа. Отже, дідо вже дав підсрачника Заксові.

— … Технічно це займе кілька днів… — вів далі той.

— Мене не цікавлять технічні моменти.

Август підвівся — ані тіні колишньої пихатості — кивнув.

— Можете розраховувати на мене у вирішенні будь-яких питань.

— Дякую, — усміхнувся холодно.

До кабінету повернулася Скачко з тацею. Август вимівся. Макс ковтав гарячу рідину, дивився на помічницю, що стояла біля столу, чекала на подальші розпорядження.

— Юлю… Як ви ставитеся до службових романів? — сказав, сам здивувався: це він?

— Ніяк, — обережно відповіла Скачко. — Не має значення, де ти зустрінеш людину, яка тобі… до душі. Це може статися на вулиці. А може і в офісі…

— Логічно, — відповів. Усміхнувся холодно. — Чого стоїмо? Працюйте, Скачко! Працюйте! До найближчої акції скільки часу лишилося?

— Місяць. На травневі свята плануємо влаштувати концерт для ветеранів.

— Які банальні плани, — не втримався.

Плани довелося перекроїти. У середині квітня Сердюк-старший несподівано і дуже наполегливо запропонував залучити “Силу добра” до яскравої політичної акції на підтримку дитячих будинків сімейного типу. Мовляв, знайдемо один такий десь поблизу, зберемо там потрібних нам поважних людей разом з їхніми сім'ями, покажемо славній Україні, що сімейні цінності нам не зайві, що наші діти не бовдури байдикуваті, що теж переймаються соціальними проблемами… І дитбудинку заодно допоможемо. Цукерок накупимо, комп'ютерів. Чи корову…

— Тоді травневий концерт для ветеранів відмінити доведеться, — відповів Август. Розвів руками. — Бюджет…

Та Володимира Гнатовича зациклило — дай, хоч вмри! І не коли-небудь, найближчими днями. І врешті-решт Макс погодився поміняти ветеранів на дітей. Скачко вправно розробила мотивацію: “Легко декларувати щастя всім! За справами “Сили добра” — конкретні люди!”

— Прекрасно! — схвалив Сердюк-старший. — Нам потрібно саме це! Конкретні політики допомагають конкретним виборцям.

Сценарій простий до усцячки. Декілька впливових перців висмикують дружин з курортів чи салонів, укріплюють ряди дітьми і всім кодлом пхаються до дитбудинку сімейного типу, де у камерній оптимістичній обстановці зі щирим співчуттям вислуховують оповідь про непросту долю сиріт, залишають купу подарунків і конкретну обіцянку взяти сімейне шефство над цією конкретною хатою. Типу, тепер ми дружитимемо сім'ями: ми до вас, ви до нас…

— Непересічна акція. Ніхто ще до такого не додумався, — хвалився Сердюк-старший, хоч ідею підказав іміджмейкер Рома Шиллєр.

Працівники фонду оперативно прочесали Київську область, знайшли у Богуславському районі потрібний об'єкт, провели попередні переговори, доповіли — до двадцять шостого квітня подружжя Алтинбаєвих устигне причепурити подвір'я, тож двадцять сьомого погодилося зустрічати дорогих гостей із хлібом-сіллю і невмирущою надією на силу добра.

— Алтинбаєви? — здивувався Август. — Ви б ще Вайсманів відкопали!