Брама Птолемея

Далі перейшли до питань безпеки. Один заступник міністра виступив з доповіддю. За його відомостями, четверо демонів-гібридів ще залишались на волі; всіх їх було вигнано з території міста до сільської місцевості. Біси спостерігали за їхнім пересуванням і, в разі потреби, випереджували, щоб своєчасно організувати евакуацію. Ліквідувати цю загрозу було доручено експедиційним військам, однак їхньому формуванню заважало майже цілковите знищення нічної поліції та зникнення — імовірно, загибель — її начальниці, панни Фаррар. Заступник міністра сподівався, що найближчим часом буде створено нову поліцію — лише з людей, і просив надати йому повноваження щодо набору кадрів — насамперед із простолюду.

Представники простолюду втрутились у дискусію — й зажадали прийняття не менш важливого рішення: про виведення військ із Америки. Обґрунтовуючи свою вимогу, вони нагадали про можливі заколоти в окупованих європейських країнах і про серйозну небезпеку поновлення нападів на Лондон. Вони натякали, що відмова виконати їхню вимогу загрожує масовими страйками й заворушеннями, що завдасть потужного удару тимчасовому урядові. їхня похмура наполегливість викликала протест у кількох чарівників, яких довелося вгамовувати із застосуванням фізичної сили. Панна Пайпер, що без упину стукотіла своїм молоточком, зуміла відновити порядок лише завдяки допомозі тимчасового секретаря — пана Гарольда Баттона. Він підтримав вимогу простолюду, навівши кілька повчальних прикладів того, як імперії, що опинялись на межі загибелі, були врятовані завдяки своїм вірним військам.

Після жвавих дебатів панна Пайпер винесла питання на голосування. З невеликою перевагою рішення про виведення військ із Америки все ж таки було прийнято. Після цього представники простолюду попросили перерви — щоб переказати новини людям, які чекали надворі. Перерву було оголошено, Тимчасова Рада розійшлась, і пан Баттон замовив собі ще чаю.

Кіті, яка спостерігала за всім цим з крісла біля вікна, підвелась і втекла до коридору. Від завзятих суперечок їй заболіла голова.

* * *

Минулого ранку панна Пайпер пропонувала їй посаду в Раді, однак Кіті відмовилась. Навіть не беручи до уваги того, як незручно було б їй сидіти в Раді на рівних із чарівниками, дівчина знала, що їй на це не вистачить завзяття. Судячи з нескінченних суперечок, знайомих їй ще з «Жаби», будь-хто причетний до більш-менш демократичної системи правління повинен мати безмежний запас терпіння й витривалості. Натомість Кіті запропонувала кандидатуру пана Баттона — чи не єдиного вцілілого чарівника, що має ширші, ніж у більшості, погляди. Завдяки своїм зв’язкам у «Жабі» вона також підказала кандидатури кількох авторитетних простолюдинів, чиї голоси могли б надати Тимчасовій Раді більшої ваги. А потім попросила виділити їй якусь кімнату — й подалася спати.

Вже надвечір Кіті прокинулась і пішла назад до Сент-Джеймс-парку. Протиснувшись за тимчасову огорожу, вона увійшла до мертвої зони, де фіолетові пасма залишків магії висіли над широким колом чорної випаленої землі, колючої й ламкої, мов обгорілий килим. Під черевиками хрускотіло скло. Довкола огидно смерділо. Кіті почувалась у безпеці лише завдяки Амулетові Самарканда, який вона стискала в руці.

Посередині мертвої зони височіли темні, знівечені рештки палацу. Кілька залізних конструкцій стриміли на всі боки, решта спеклась і обгоріла, перетворившись на чудернацький клубок, що скидався на глухий, непрохідний велетенський ожиновий кущ. Довкола руїн курились магічні випари — нерухомі, наче приклеєні до землі. Кіті закашляла від їхнього різкого запаху.

Вона трохи постояла мовчки.

— Отакі ваші обіцянки… — сказала вона нарешті.

З руїн ніхто не відповів. Ніхто не поворухнувся. Кіті не стала марнувати час — і помалу подалась назад, до світу живих людей.

* * *

О першій годині дня, коли Рада розійшлася на обід, панна Пайпер вирушила шукати Кіті. Вона знайшла дівчину в бібліотеці міністерства, де та самотньо сиділа, то гортаючи якийсь атлас, то дивлячись у порожнечу.

Чарівниця поринула в крісло навпроти. Її обличчя аж скривилось від обурення.

— Ці делегати просто нестерпні! — вигукнула вона. — Нестерпні! То вони мало не шантажем проштовхують вивід військ, а тепер ще протестують проти використання бісів для спостереження за портами — хоч це цілком відповідає національним інтересам! Вони кажуть, ніби це «порушує права тих, хто там працює»! — панна Пайпер знову скривилась. — Знахабніли, та й годі! Пан Баттон щойно пожбурив у них булочкою!

Кіті стенула плечима:

— Безпека справді важлива, але й людська довіра — так само. Кулі-шпигуни й таке інше — все це слід якось змінити. Що ж до портів, то вам просто доведеться переконати їх…

— Ви певні, що не хочете увійти до Ради? — запитала панна Пайпер. — З вас вийшла б чудова посередниця між нами й більш… радикальними фракціями…

— Пробачте, — відповіла Кіті. — Я втомилась. Я б не втрималась, і надвечір вам довелося б запроторити мене до Тауеру.