Брама Птолемея

— Тепер тобі потрібна нова буфетниця, Джордже, — промовив нарешті хтось із гостей.

* * *

Куля-шпигун надворі зникла. Вулицею за аркою проїхали кілька автомобілів. Сіяла мжичка. Кіті чула, як дрібні крапельки шурхотять по поверхні річки в темряві за парапетом. Холодне вогке повітря обвіяло їй лице — й несподівано підбадьорило її.

З-за спини долинув голос:

— Панно Джонс, тут поблизу мій автомобіль. Ходімо туди.

Почувши цей голос, Кіті зненацька сповнилася шаленою радістю. Здавалося б, вона мала злякатись, проте страху не відчувала — лише завзяття і якусь дивну радість. Відтоді, як дівчину вперше приголомшила поява Мендрейка, вона почувалася цілком спокійно — і навіть бадьоро. Три довгі роки вона жила самотньо й ховалася. І тепер, коли всі надії зруйнувались, Кіті відчувала, що більше не змогла б терпіти таке життя. Вона прагнула діяти — попри будь-які наслідки. Колишня безжурність огорнула її хвилею безсилого гніву.

Вона обернулась. Перед нею стояв Мендрейк — Мендрейк, один з членів Ради! Ніби у відповідь на її молитви…

— Що ж ви збираєтесь робити? — зіпнула вона. — Вбити мене?

Юнак заморгав. Його обличчя освітлювали жовті лампи з вікон сусіднього заїзду, що надавало йому нездорового жовтавого кольору. Він кахикнув:

— Ні. Я…

— Чому ж ні? Хіба не так ви чините із зрадниками? — останнє слово Кіті просто-таки виплюнула. — Чи з будь-ким, хто наважиться перейти вам дорогу? Два дні тому тут побував один ваш демон. Він убив людину. Ця людина мала сім’ю! Не зробила нічого злочинного! І все-таки демон убив її!

Чарівник сердито засичав крізь зуби:

— Мені справді шкода. Але я не маю до цього жодного стосунку.

— Авжеж, крім того, що саме ви віддаєте накази цим демонам! — голос Кіті лунав різко й пронизливо. — Вони ж просто раби. А ви керуєте ними!

— Я мав на увазі, що це не стосується мене особисто. Це взагалі — справа не мого міністерства. Отже, панно Джонс…

— Пробачте! — зареготала Кіті. — Це наймізерніше виправдання, яке я будь-коли чула: "Це справа не мого міністерства!" О, тоді, зрозуміло, все гаразд! Гадаю, що війна — теж справа не вашого міністерства? І нічна поліція? І в’язниці Тауеру? До всього цього ви не маєте жодного стосунку?!

— Правду кажучи, не маю, — голос чарівника став суворішим. — А тепер зробіть ласку помовчати, панно Джонс. Чи, може, допомогти вам? — Він ляснув пальцями: з найтемнішого закутка двору з’явилася тінь. — Це Фританґ. Найлютіший з моїх рабів. Він зробить усе, що я нака…

— Чудово! — з кепкуванням перервала його Кіті. — Погрожуйте мені далі! Так само, як отим людям у заїзді! Ви ж нічого не здатні зробити без насильства, авжеж? На знаю, як ви взагалі спите вночі!

— Дивно чути це від вас! — зіпнув у відповідь Мендрейк. — Щось я не пригадую, щоб ваш Спротив соромився застосувати силу, коли вважав це за потрібне. Скільки людей загалом постраждало? Кількох було вбито, ще більше скалічено, а…

— Це інша справа! Ми боролися за ідеали!

— Так само — і я. Проте… — він глибоко зітхнув. — Гаразд, пробачте. Я був трохи непоштивий до вас, — чарівник махнув рукою й вимовив коротке закляття: зловісна тінь розтала в темряві. — Ось. Тепер ви можете говорити без страху.

Кіті зухвало поглянула на нього:

— Я й так не боюся.

Мендрейк стенув плечима. Він озирнувся назад, на зачинені двері заїзду, а потім подивився в бік вулиці. Там, у «Жабі», він поводився владно й самовпевнено, а тут — навпаки — ніби розгубився, не знаючи, що сказати.

— Ну? — поцікавилася Кіті. — Що ви зазвичай робите, коли заарештовуєте людину? Піддаєте невеличким тортурам? Б’єте? Що далі?

Юнак зітхнув:

— Я ще не заарештував вас. Принаймні в цьому немає потреби.

— То я можу йти собі?

— Панно Джонс, — буркнув він, — тут я — приватна особа, а не член уряду. Та якщо ви не припините своїх витівок, усе може змінитися. Офіційно ви померли. Вчора мені повідомили, що ви живі. Я хотів у цьому переконатися.

Кіті примружила очі:

— Хто вам сказав, що я тут? Демон?

— Ні. Це не має значення.

Кіті сяйнула думка:

— Зрозуміло! Нік Дрю!

— Я ще раз кажу вам — це не має значення. Не дивуйтеся, що я вирішив розшукати вас: ви, член Спротиву, переховуєтесь від правосуддя…

— Це не дивує мене, — відповіла дівчина. — Мене дивує тільки те, чому ви досі не перерізали мені горлянку!

— Я міністр, а не вбивця! — зі щирим обуренням вигукнув чарівник. — Я допомагаю захистити наш народ від… від таких убивць, як ви й ваші друзі!

— Еге ж, бо завдяки вашому піклуванню народові більше ніщо не загрожує! — ущипливо відповіла Кіті. — Половина наших юнаків гине в Америці, поліція на вулицях може схопити кого завгодно, демони атакують кожного, хто наважується протестувати, а передмістя повні ворогів та шпигунів… Ото вже чудові часи!

— Якби не ми, все було б набагато гірше! — Мендрейків голос зірвався на вереск. Юнак опанував себе й заговорив уже тихше: — Ми використовуємо свою владу задля загального добра. Простолюд потребує керівників. Так, звичайно, зараз наша країна переживає не найкращі часи, але…

— Ваша влада заснована на рабстві! Хіба може це бути заради чийогось добра?