Брама Птолемея

Аж тут увагу чарівника привернув рух на другому рівні — не на сцені, а десь у глибині зали, за останнім рядом партеру. Тієї самої миті Мейкпіс штовхнув його в бік і показав униз. Натаніель утупився туди, не вірячи власним очам. У темряві під балконами ледве було видно троє дверей, що вели до фойє, — і зараз з усіх цих дверей повалили тисячі дрібних демонів. Здебільшого то були біси (щоправда, двоє чи троє — більші, з чудернацькими гребінцями або чубчиками, — скидалися радше на фоліотів), усі вони були невеличкі й мовчазні. їхні ноги й ратиці, пазурі й кульші, щупальця й присоски ковзали по килимах без жодного звуку, а очі й зуби виблискували, наче скло. їхні спритні рученята стискали мотузяні зашморги й ганчірки. Перші з бісів — хто вистрибуючи й здригаючись, хто ковзаючи й крадучись — полинули прямісінько до останнього ряду партеру. Заскочивши на бильця крісел, вони негайно напали на тих, хто там сидів — по двоє-троє бісів на кожну людину. Людям затикали роти ганчірками, запрокидали голови й зав’язували очі. Кілька секунд — і вони скрутили всіх чарівників у цьому ряді. Хвиля бісів покотилася далі, захльостуючи ряд за рядом. У двері нескінченним потоком линули все нові й нові демони. Напад був такий несподіваний, що більшу частину глядачів вдалося здолати без жодного шуму — дехто встиг заверещати, однак їхній крик потонув у цигиканні скрипок, гудінні й схлипуванні кларнетів та віолончелей. Демони проникали в партер чорною рікою, виблискуючи очима та рогами, а чарівники, що сиділи попереду, тим часом пильно дивились на сцену.

Натаніель був у лінзах — завдяки їм він крізь темряву зали бачив усе. Він уже хотів був підхопитись, та зненацька йому в шию вперлось холодне вістря кинджала. Мейкпіс зашепотів йому на вухо:

— Не робіть дурниць, друже! Це найголовніша перемога мого життя! Хіба те, що ви бачите, — не найвище мистецтво? Сидіть, відпочивайте, милуйтеся! А якщо хоч трохи поворухнетесь, ваша голова полетить у партер.

Хвиля поглинула вже більшу частину зали, а біси все прибували й прибували. Натаніелеві очі зупинились на ложах навпроти: наймогутніші чарівники теж познімали свої лінзи, але ж вони сидять нагорі, як і він. Вони напевно побачать, що тут коїться, щось зроблять… Він зі страху роззявив рота. До кожної ложі крізь портьєри прослизнуло по четверо-п’ятеро демонів — більших за тих, що діяли внизу: великих фоліотів і джинів з тонкими білими станами, сплетеними зі скручених жил, — і тепер вони всі юрмилися за плечима чарівників. Вони непомітно оточували найперших осіб імперії — і Деверо, що всміхався й вимахував руками в такт музиці, і Мортенсена з Коллінсом, які, згорнувши руки, куняли в своїх кріслах, і Вайтвел, що позирала на годинник, і Малбінді, яка саме черкала нотатки в записнику, — підкрадалися, стискаючи в кулаках мотузки, підставляючи до ротів ганчірки, нечутно розгортаючи тенета, — і нарешті застигли за їхніми спинами, наче надмогильні пам’ятники. А потім, ніби за єдиною мовчазною командою, водночас накинулись на всіх.

Панна Малбінді ледве встигла побачити свого супротивника — її вереск гармонійно підхопило виття скрипок. Панна Вайтвел, борсаючись у кощавих обіймах демона, зуміла запалити на кінчиках пальців Пекельний Вогонь — менше ніж за секунду він згас, а потім їй заткнули й зав’язали рота, обірвавши закляття на пів слові. Полум’я згасло, а панна Вайтвел упала на підлогу під тягарем тенет.

Пан Мортенсен мужньо видирався з лабет трьох гладких фоліотів. Мендрейк почув, як він, заглушуючи оркестр, викликає свого демона. Однак він, як і решта глядачів, слухняно відпустив свого раба, тому виклик залишився без відповіді. Поряд із ним пан Коллінс упав без жодного звуку.

Арія скінчилася. Пан Деверо, прем’єр-міністр Великої Британії, підхопився. Він щиро аплодував, а в очах у нього блищали сльози. А тим часом у його ложі, за його спиною, скрутили і вбили трьох його охоронців. Пан Деверо зірвав з лацкана пришпилену троянду й кинув її юнакові на сцену. Демон уже підступив до нього, але прем’єр нічого не помічав — він вимагав виконати арію на біс. Юнак на сцені вклонився, підняв троянду і, несподівано пожвавішавши, махнув нею в бік урядової ложі. Аж тут тварюка, що стояла за прем’єровою спиною, виступила з темряви. Юнак зойкнув, знепритомнів, хитнувся — й полетів зі сцени до оркестрової ями. Приголомшений Деверо позадкував — і натрапив на демона. Він обернувся, щось писнув — і його огорнули чорні крила.

Для Натаніеля все це сталося за одну мить. Унизу хвиля бісів досягла вже передніх рядів партеру. Всі люди були скручені, їхні роти — позатикані кляпами, й на плечах у кожного глядача сидів переможний демон.

У паніці Натаніель поглянув на ложу Фаррар. У її кріслі вже сидів вишкірений демон, а на його плечах борсався хтось зв’язаний. Хлопець оглянув залу — і побачив єдиного чарівника, що міг би вчинити спротив.