Читаем ЧАРІВНЕ ГОРНЯТКО полностью

Семенові аж в носі закрутило. Та що мав робити? Почухав собі потилицю і поклав три злотих. В аптеці теж заплатив добрі грошики. А коли вийшов надвір, зуб перестав боліти. Чоловік говорить:

— Ади, ці пани з одного боку стрижуть, а з другого — голять.

Пішов до коваля.

— Зроби мені тарифу, де би було не по-нашому написано: «Семен — великий дохтор».

Коли все було готово, повісив ту тарифу на воротях. А сам цілими днями ходив по селу й розповідав людям, що він був у місті й навчився лікувати всілякі слабості.

Прибіг до нього селянин з перев'язаним лицем.

— Йой, так болить зуб, що скоро здурію.

— Сідай!

Хворий сів.

— Роззяв рота!

Селянин послухався. Семен подивився в роззявленого рота, взяв паперу і щось там надряпав, як кіт лапою.

— Купи в аптеці порошки, і зуб боліти перестане. А мені на стіл — три злотих!

Селянин дав аптекареві цидулку. Той дивився в неї, як кішка в календар, і нічого не міг зрозуміти.

— Хто це написав?

— Семен, великий дохтор, що вчився у місті.

Аптекар покрутив цидулку в руках і подумав, що вона написана латинською мовою, якої він не знав. Нарешті спитав:

— Що у вас болить?

— Зуб.

Аптекар знайшов якісь порошки, селянин ковтнув їх, і біль ніби рукою зняло. , Іншого разу до Семена прийшов один багач:

— Мені бугай, ади, став на ногу.

— Сядь і роззяв рота!

Ґазда сів, та рота не хоче роззявляти. Каже:

— Бугай став мені на ногу, а не на горло, чуєш? Не бери мене на гоцки!

— Роззяв рота! — крикнув сердито Семен.

Коли заглянув багачеві в рота, взяв папір і намазюкав якісь хвостики.

— Підеш до аптеки і там тобі дадуть усе, що треба. Клади на стіл три злотих.

Аптекар дивився у подану цидулку, як вовчище на зоряне небо: хоч стріляй у нього — нічого не збагне. Нарешті спитав:

— А що у вас болить?

— Бугай мені наступив на ногу.

Аптекар лав йому якусь масть, ґазда помастив ногу, і біль скоро затих. Багач почав казати:

— Ото маємо мудрого-премудрого дохтора!

Слава про Семена розповзлася.

Якось аж з далекого села прибіг один ґазда. Став на порозі й застогнав:

— Ой-ой, украли в мене коней! Такі були, як вітер...

— Сідай! — сказав Семен.

Багачисько сів.

— Роззяв рота!

— Але в мене нічого не болить...

— Роззяв рота! — почервонів Семен.

Подивився багачеві в рота і сказав:

— У тебе піднебіння чорне, як у пса. Клади на стіл п'ять злотих.

В аптеці довго вчитувалися в написане хитромудрим дохтором, але не розібрали ні півслова. Аптекар дав пляшку рицини. Дорогою багач спорожнив її. У череві почало щось таке робитися, що най господь боронить! Багачисько побіг у корчі. Дивиться — а в хащі його коні прив'язані до дуба.

— Ади, який мудрий отой дохтор! —похвалив багач Семена.

Сів на коня й поїхав додому.

А Семен ще довго «лікував» людей, заробляючи на сіль до оселедця.

ПРО ДОБРОГО ДІДА Й НЕДОБРОГО ЗЯТЯ[25]

Жили собі чоловік та жінка. Не були ні бідні, ні багаті. Жінка шанувала свекруху, а чоловік не любив тещі й хотів позбутися її. Одного разу каже:

— Збирайтеся, мамо. Підете зі мною в ліс по дрова. Я рубатиму, а ви будете складати на фіру.

— Най буде, сину, так, як кажеш,— погодилася баба.

Сіли на фіру й поїхали в ліс.

А морозище був такий, аж дерева тріщали.

Чоловік лишив тещу під розсохатим дубом. Сказав, небавом вернеться, а сам цьвохнув батогом і — гайда додому.

У лісі стемніло. Морозище присунувся до баби ще ближче і став дмухати на неї вогнем. Баба замерзала. Але несподівано з кущів вийшов дід — із бородою, як лопата, у теплому кожусі.

— Замерзаєш, бабко?

— Замерзаю, діду. Мороз так тисне, що грішна душа з мене вилазить.

— Бери мій кожух.

— Дякую, діду, аби-сь здоров був.

Одягла баба кожух, а дід кудись зник.

Мороз казився від кожуха. Почав пекти ноги. Баба так тремтіла, аж миналася.

Опівночі дід з'явився знову.

— Замерзаєш, бабко?

— Йой, замерзаю, діду. Морозисько сів мені на ноги.

— Бери, бабко, мій другий кожух.

— Дякую, діду, аби-сь здоров був.

Зігрілася баба і навіть задрімала. Але перед дниною збитошний морозисько заліз під кожух і почав нею трясти. Знову прийшов дід:

— Замерзаєш, бабко?

— Замерзаю, діду. Морозисько не дає мені зятя дочекатися.

Дід скинув із себе і третього кожуха.

— Дякую, діду, аби-сь здоров був...

Дід зник, ніби приснився.

Вранці приїхав зять. Думав, теща вже закоцюбла, а вона дивиться на нього з трьох кожухів і питає:

— Де ти був так довго?

— В яру, заслаб кінь. А ви звідки маєте оці кожухи?

— Від якогось діда. Аж три рази приходив до мене.

Зять забрав стару додому.

Скільки жила ще на світі баба, нічого не робила, тільки розповідала старим і молодим про доброго діда. Я все те чув і вам розповів.

ЯК У СЕЛІ ЗАВІВСЯ ЧОРТ[26]

Одна жінка мала сина. Доки ще був малий, то тримався хати, а як підріс, то ніби у нього п'яти розсвербілися. Одного разу він сказав:

— Плачте не плачте, мамо, а я йду у світ... Лишаю вас одну.

— Таж ти ще не знаєш, що не з усього, що літає, можна борщ варити!

— Не журіться, мамо, я навчуся. А тут не хочу коріння пускати...

Перейти на страницу:

Похожие книги

Все приключения Элли и Тотошки. Волшебник Изумрудного города. Урфин Джюс и его деревянные солдаты. Семь подземных королей
Все приключения Элли и Тотошки. Волшебник Изумрудного города. Урфин Джюс и его деревянные солдаты. Семь подземных королей

В 1939 году впервые увидела свет сказочная повесть Александра Волкова «Волшебник Изумрудного города» с рисунками замечательного художника Николая Радлова. Герои книги стали одними из самых любимых у читателей детского и юношеского возраста. В сборник вошли еще две сказочные повести Волкова, где главным героем является девочка из Канзаса Элли («Урфин Джюс и его деревянные солдаты» и «Семь подземных королей»). О самом авторе известно крайне мало, его имя даже не упомянуто в большом биографическом словаре «Русские писатели XX века». Настоящая книга восполняет этот существенный пробел литературной жизни России, включая наиболее полную автобиографию Волкова.На отдельных страницах рядом с иллюстрациями приведены отзывы детей, их бабушек и дедушек о первых впечатлениях после прочтения сказки об Элли и ее верных товарищах Страшиле, Железном Дровосеке и других. Иногда эти письма грустные, даже трагические, но именно они говорят о непреходящей ценности данной книги.

Александр Мелентьевич Волков

Сказки народов мира / Детские приключения / Книги Для Детей