Семенові аж в носі закрутило. Та що мав робити? Почухав собі потилицю і поклав три злотих. В аптеці теж заплатив добрі грошики. А коли вийшов надвір, зуб перестав боліти. Чоловік говорить:
— Ади, ці пани з одного боку стрижуть, а з другого — голять.
Пішов до коваля.
— Зроби мені тарифу, де би було не по-нашому написано: «Семен — великий дохтор».
Коли все було готово, повісив ту тарифу на воротях. А сам цілими днями ходив по селу й розповідав людям, що він був у місті й навчився лікувати всілякі слабості.
Прибіг до нього селянин з перев'язаним лицем.
— Йой, так болить зуб, що скоро здурію.
— Сідай!
Хворий сів.
— Роззяв рота!
Селянин послухався. Семен подивився в роззявленого рота, взяв паперу і щось там надряпав, як кіт лапою.
— Купи в аптеці порошки, і зуб боліти перестане. А мені на стіл — три злотих!
Селянин дав аптекареві цидулку. Той дивився в неї, як кішка в календар, і нічого не міг зрозуміти.
— Хто це написав?
— Семен, великий дохтор, що вчився у місті.
Аптекар покрутив цидулку в руках і подумав, що вона написана латинською мовою, якої він не знав. Нарешті спитав:
— Що у вас болить?
— Зуб.
Аптекар знайшов якісь порошки, селянин ковтнув їх, і біль ніби рукою зняло. , Іншого разу до Семена прийшов один багач:
— Мені бугай, ади, став на ногу.
— Сядь і роззяв рота!
Ґазда сів, та рота не хоче роззявляти. Каже:
— Бугай став мені на ногу, а не на горло, чуєш? Не бери мене на гоцки!
— Роззяв рота! — крикнув сердито Семен.
Коли заглянув багачеві в рота, взяв папір і намазюкав якісь хвостики.
— Підеш до аптеки і там тобі дадуть усе, що треба. Клади на стіл три злотих.
Аптекар дивився у подану цидулку, як вовчище на зоряне небо: хоч стріляй у нього — нічого не збагне. Нарешті спитав:
— А що у вас болить?
— Бугай мені наступив на ногу.
Аптекар лав йому якусь масть, ґазда помастив ногу, і біль скоро затих. Багач почав казати:
— Ото маємо мудрого-премудрого дохтора!
Слава про Семена розповзлася.
Якось аж з далекого села прибіг один ґазда. Став на порозі й застогнав:
— Ой-ой, украли в мене коней! Такі були, як вітер...
— Сідай! — сказав Семен.
Багачисько сів.
— Роззяв рота!
— Але в мене нічого не болить...
— Роззяв рота! — почервонів Семен.
Подивився багачеві в рота і сказав:
— У тебе піднебіння чорне, як у пса. Клади на стіл п'ять злотих.
В аптеці довго вчитувалися в написане хитромудрим дохтором, але не розібрали ні півслова. Аптекар дав пляшку рицини. Дорогою багач спорожнив її. У череві почало щось таке робитися, що най господь боронить! Багачисько побіг у корчі. Дивиться — а в хащі його коні прив'язані до дуба.
— Ади, який мудрий отой дохтор! —похвалив багач Семена.
Сів на коня й поїхав додому.
А Семен ще довго «лікував» людей, заробляючи на сіль до оселедця.
ПРО ДОБРОГО ДІДА Й НЕДОБРОГО ЗЯТЯ[25]
Жили собі чоловік та жінка. Не були ні бідні, ні багаті. Жінка шанувала свекруху, а чоловік не любив тещі й хотів позбутися її. Одного разу каже:
— Збирайтеся, мамо. Підете зі мною в ліс по дрова. Я рубатиму, а ви будете складати на фіру.
— Най буде, сину, так, як кажеш,— погодилася баба.
Сіли на фіру й поїхали в ліс.
А морозище був такий, аж дерева тріщали.
Чоловік лишив тещу під розсохатим дубом. Сказав, небавом вернеться, а сам цьвохнув батогом і — гайда додому.
У лісі стемніло. Морозище присунувся до баби ще ближче і став дмухати на неї вогнем. Баба замерзала. Але несподівано з кущів вийшов дід — із бородою, як лопата, у теплому кожусі.
— Замерзаєш, бабко?
— Замерзаю, діду. Мороз так тисне, що грішна душа з мене вилазить.
— Бери мій кожух.
— Дякую, діду, аби-сь здоров був.
Одягла баба кожух, а дід кудись зник.
Мороз казився від кожуха. Почав пекти ноги. Баба так тремтіла, аж миналася.
Опівночі дід з'явився знову.
— Замерзаєш, бабко?
— Йой, замерзаю, діду. Морозисько сів мені на ноги.
— Бери, бабко, мій другий кожух.
— Дякую, діду, аби-сь здоров був.
Зігрілася баба і навіть задрімала. Але перед дниною збитошний морозисько заліз під кожух і почав нею трясти. Знову прийшов дід:
— Замерзаєш, бабко?
— Замерзаю, діду. Морозисько не дає мені зятя дочекатися.
Дід скинув із себе і третього кожуха.
— Дякую, діду, аби-сь здоров був...
Дід зник, ніби приснився.
Вранці приїхав зять. Думав, теща вже закоцюбла, а вона дивиться на нього з трьох кожухів і питає:
— Де ти був так довго?
— В яру, заслаб кінь. А ви звідки маєте оці кожухи?
— Від якогось діда. Аж три рази приходив до мене.
Зять забрав стару додому.
Скільки жила ще на світі баба, нічого не робила, тільки розповідала старим і молодим про доброго діда. Я все те чув і вам розповів.
ЯК У СЕЛІ ЗАВІВСЯ ЧОРТ[26]
Одна жінка мала сина. Доки ще був малий, то тримався хати, а як підріс, то ніби у нього п'яти розсвербілися. Одного разу він сказав:
— Плачте не плачте, мамо, а я йду у світ... Лишаю вас одну.
— Таж ти ще не знаєш, що не з усього, що літає, можна борщ варити!
— Не журіться, мамо, я навчуся. А тут не хочу коріння пускати...