ЧАРІВНЕ ГОРНЯТКО

— У цій хаті зроду не було такого багатства.

Хлопець спав і гадки ні про що не мав. Коли господиня зварила пирогів, чоловік розбудив хлопця:

— Вставай снідати, бо час на роботу.

Після сніданку взяли пилу й дві сокири і пішли рубати ліс.

Робота добре йшла. Хлопець махне сокирою — одразу дуба звалить. Бідняк аж рота роззявляв. Жінка принесла обідати й не повірила, що вони стільки зрубали. До вечора увесь панський ліс був складений у стоси. Бідняк взяв добрі гроші.

Минали дні, тижні, місяці. Йшов рік за роком. Бідняк добре ґаздував з тим хлопцем. Навіть доробився, що вже не бідував. Полюбив свого наймита — не міг без нього з'їсти і кавалка хліба.

Як закінчилися три роки, хлопець щез, гейби у воду впав. Більше не вертався. Через це мушу і я кінчати свою казку.

ПРО ЛЮЦИПЕРЧИНУ ДОНЬКУ [48]

Давно-предавно, ще за панщини, жили в однім селі чоловік і жінка, що мали сина Герасима. Вдень і вночі, в будень і свято працювали на панських ланах, спини не розгинали. Дідич дав за то кавальчик поля, аби мали де посіяти трохи кукурудзи. Минули роки, чоловік тяжко заслаб. Коли почув, що костомаха стоїть за плечима, покликав сина й каже:

— Умираю, сину. Не зазнав-им добра на землі. Лишаю тобі тільки оцю дрантиву хатку і трошки того поля, аби-сь мав кулешу на обід. Варуйся панської ласки і людської ненависті.

Герасим поплакав і поховав тата. Потім гарував на панщині, аж піт йому очі заливав. Одної неділі пішов на свій кавальчик поля. Ходить, дивиться... Раптом у кукурудзі зарохкала свиня.

— Чого ти, помийнице, залізла в мою кукурудзу шкоди робити? — крикнув.

— Рох-рох-рох! — відповіла свиня.

Герасим вимкнув кукурудзяну і — трась її по спині.

— Я тебе запру до карника і триматиму доти, поки твій господар не заплатить за шкоду.

Свиня не впиралася, побігла перед ним. Герасим ледве встигав за нею. Запер її до карника. Тримає день, другий, та ніякий ґазда не приходить. Не хочуть, думав, поповнити шкоду. Нарешті йому набридло чекати. Вирішив вигнати свиню на вулицю, аби не сиділа голодна,—  і кінець гризоті!

Пішов він до карника, отворив дверці, а там, замість свині, сидить і всміхається дівчина. Така файна, що парубок аж рота роззявив.

— Добрий з тебе ґазда,— сказала дівчина.— Тримаєш свиню в кучі і навіть пійла не даєш.

— Та я не знав... Вона, ади, шкоди наробила. А ти хто така будеш?

— Я — Марійка.

— Чого тут сидиш?

— Чекала-м, аби-сь випустив.

— І куди підеш?

— До твоєї хати.

— Чого? — здивувався Герасим.

— Буду тобі ґаздинею.

— Тоді виходь звідси.

Дівчина вийшла, взяла парубка любенько за руку й повела до хати. Там позамітала, поприбирала все файненько і почала вечерю варити. Герасим тільки дивився, мов зачарований.

Вранці прийшли гайдуки й затарабанили у двері:

— Ану, Герасиме, йди на панщину!

Марійка стала на порозі й каже:

— Мій чоловік не буде більше робити на панщині. Досить нагарувався. Най пан сам собі робить.

Гайдуки стояли перед нею, як обпарені окропом. Не вірили, що можна таке говорити. Побігли до пана і замельдували:

— Паночку, у Герасима вже є жінка. Сама файна, як квітка, та язик у неї — як коса. Сказала, що її чоловік не буде більше на панщину ходити... І ще сказала, аби ви самі собі робили.

— Ади, яка розумна! Пащекує, шельма! — розлютився дідич.— Як вона така мудра, то най її чоловік віднесе цього листа на Місяць і принесе мені відповідь. Якщо не зробить — псів спущу на них.

Гайдуки взяли листа і подалися до Герасима. Постукали палицею в одвірок. Марійка стала на порозі:

— Чого ви прийшли?

Гайдук дав їй листа:

— Най Герасим віднесе його на Місяць і принесе відповідь. А коли цього не зробить — пан спустить на вас псів.

Герасим зажурився. Зроду не чув, аби люди листи писали на Місяць. Туди й дороги нема. Хто ж таке бачив! Марійка заспокоювала:

— Не гризися, чоловіче, якось-то буде. Збирайся і йди на роздоріжжя. Опівночі там будуть проїжджати три брички. Пропусти першу й другу, а на третю кидай листа і чекай на.відповідь.

Герасим послухав жінку. Вийшов на роздоріжжя і сів на край шанця. Опівночі почали наближатися три брички. У коней сапав вогонь з ніздрів, гриви й хвости палали червоним полум'ям, а з-під копит і коліс летіли іскри. Герасим пропустив перші дві брички, а на третю кинув листа.

Брички поїхали. Він сів на край шанця і чекає відповіді. Коли запіяли треті півні, почулося цокання копит. Через якусь хвильку пролетіла перша бричка, потім друга. З третьої хтось кинув Герасимові листа. Він приніс його додому, дав жінці і ліг спати.

Вранці прийшли гайдуки за відповіддю. Марійка дала їм листа.

Дідич розпечатав і прочитав золоті рядки, написані Місяцем:

«Не муч людей, пане, бо твій тато носить дрова в пеклі, а ти будеш у смолі варитися».

Панисько засміявся і написав листа до пекла:

«Скажи, тату, де ти закопав гроші?»

— Дайте Герасимові, най понесе до пекла і принесе відповідь,— сказав гайдукам.

Гайдуки знову постукали палицею в одвірок. Марійка вийшла і спитала:

— Чого ви прийшли?

Принесли Герасимові листа. Най віднесе до пекла і принесе відповідь.

Герасим зажурився, що ледве ходив.

— Я ж не знаю дороги до пекла!