Чему могут служить лубочные картинки

Дивися та гадай, та ба, не вгадаешъ,
Відкіль родомъ и якъ зовуть, ні чичиркъ не взнаешъ.
Кому трапилось хоть разъ у степу гуляти,
То може той и прізвище мое угадати.
Въ мене имя не одно, а есть іхъ до ката:
Такъ зовуть, якъ набіжишъ на якого свата.
Жидъ зъ біди за рідного батька почитае,
Милостивимъ добродіемъ Ляхъ називае;
А ти якъ хочъ назови, на всё позволяю,
Аби тілько не крамаремъ, бо за те и полаю.

Відкіль я родомъ взявся на світі,

Всякій зъ васъ хоче знати приміти.
Жінокъ въ Січі не мае,
Всякъ те добре знае.
Хиба скажешъ — изъ риби родомъ,
Або съ пугача дідъ мій плодомъ.
Но въ томъ себе милишъ
И на криво цілишъ.
У насъ сугакові тілько сліди,
А дикиі кони намъ сусіди,
А Дніпрове стремя —
То наше племя.
Трохи Ляхва угадала,
Що лошака даровала.
Глянь на гербъ сей знаменитий, —
Вінъ висить на дубу обвитий.
Правда, якъ кінь въ степовій воли,
То такъ козакъ не безъ долі:
Куди схоче, туди скаче,
За козакомъ ніхто не заплаче.

Гай-гай! якъ я бувъ молодъ, що въ мині була за сила!

Ляхівъ нещадно бьючи, рука и разъ не зомліла.
А теперъ и вошъ дужча відъ Ляха здаетця:
Плечи и нігти болятъ, якъ день попобъесся.
Така-то, бачу, недовга літъ нашихъ година:
Скоро цвіте, скоро и вяне, якъ у полі билина,
Хоча мині й не страшно на степу вмирати,
Тілько жалко, що нікому буде поховати:
Татаринъ цураетця, а Ляхъ не приступить,
Хіба яка звірюка за ногу у байракъ поцупить.
Та вжежъ пристарівшись на Русь пійти мушу,
Ачей таки одпоминаютъ попи мою душу.
Тілько же мині не гоже на лаві вмирати,
Бо ще мене бере охота зъ Ляхами гуляти.
Хоча вже трохи й зледащівъ, да ще чують плечи —
Кажетця, поборовся бъ ще зъ Ляхами съ речи,
Ачей би що-небудь перекинули для смерті…
Або Жиду, або Ляху мушу носа втерти.
Ище бъ прогнавъ Ляхви хоруговъ за Вислу не трохи,
Разлетілись би вони всі, якъ одъ пожару блохи.

Такимъ образомъ мы видимъ, что новаго сдлать остается очень мало: нужно только продолжать начатое, сдлавъ нкоторыя улучшенія. Но необходимо также помнить, что первое условіе — яркость въ изображеніи идеи и яркость въ форм изображенія. Многимъ, конечно, можетъ показаться страннымъ наше требованіе оставить въ лубочныхъ картинахъ нелпость пестроты, противную изящному вкусу; мы скажемъ на это, что наше убжденіе иметъ твердое и логическое основаніе. Мы не мене этихъ «многихъ» любимъ изящное и желаемъ, чтобы въ фактур лубочныхъ картинъ были сдланы многія улучшенія; но мы не забываемъ, что русскій народъ до того сроднился съ «срымъ» небомъ, полемъ, армякомъ, съ «срою» — долею и бумагою, что предпочитаетъ «Англинскаго милорда Георга», напечатаннаго на непростительной оберточной бумаг, напечатанному на бумаг порядочной, хотя въ цн нтъ разницы, хотя онъ, на какой бы тамъ бумаг и ни было напечатано, ничего не пойметъ изъ того, что «жилъ-былъ въ гишпанскомъ государств король Брамбеусъ».