Читанка для Мануеля

Ці чолов’яги приперлися невчасно, заскочили мене в повному розпачі, бо ж після десятої години вечора настає північ (година, звичайно, цілком природна для таких, як Маркос і Лонштайн), я шпортався і чіплявся геть за все, що траплялося мені по дорозі, тобто був не здатний вирішити раз і назавжди, чи якраз зараз слушна мить знову поставити платівку з «Процесією», а чи краще відповісти двома рядками венесуельському поету, що прислав мені книжку, де все наче підкреслене або вже прочитане, слова відшліфовані, мов дверні ручки установ, запатентовані метафори й метонімії, добрі наміри, такі очевидні результати, кепська, нібито революційна поезія, але якщо є тільки це — Штокгаузен і венесуелець, найгіршим є питання про мости, що зупиняє мій час, плутані зв’язки з Франсиною і Людмилою, а надто плутанина через мости, які втомлюють мене на рівні, на якому інші вже посилають їх під три чорти, бажання не поступитися ані п’яддю (навіщо оцей загальник про п’ядь, якщо в нас десяткова метрична система? Пастки, пастки на кожній лінії, рабинчик мав слушність, реальність іде до тебе через слова, отже, моя реальність облудніша за реальність астурійського парафіяльного священика; пиши, подай звістку, кістку), бажання не поступатися навіть сантиметром, ця поправка майже нічого не впорядковує, проте ми дотримуємося метричної системи, й водночас я знаю, що я поділяю, сприяю, компенсую, перетворюю, підтримую, та аж ніяк не становлю, і саме тут починається плутанина, а чому б не казати страх, зі мною ще ніколи не траплялося такого, речі приходили до мене, і я маніпулював ними, повертав їх назад і кидав, мов бумеранг, не покидаючи своєї шкаралущі, аж поки одного дня, саме тоді, коли я глибше забився в шкаралущу, ніж будь-якої іншої пори, бо не тільки плутанина наповнює твою попільничку гіркими недопалками, а все: кохання, сновиддя, смак кави, метро, картини та мітинги — це все починає крутитися, змішуватись, путатися, Людмилин задок і промова П’єра Ґоннара на конференції соціального руху взаємодопомоги «Mutualité», хіба що та промова — цей задок, про який я не хочу тепер згадувати, а на додачу — Лонштайн і Маркос такої пізньої пори, жахіття та й годі.

Ситуація трохи скидається на те, як тварина виходить на арену і спокійно стоїть і сапає. Вона нічого не розуміє, стоїть у пітьмі, їй дали пашу, все йшло гаразд завдяки машинам, поштовхам і звичаям, усе тепер стало запахом, далеким звуком, повною відсутністю минулого, і раптом у кінці коридору з криками й піками постає гігантське кільце, повне барв і подвійних кроків, в очі світить призахідне сонце, а потім тупіт копита, що виписує на арені сам символ плутанини. «Паскуда, — думає тварина, бо, звичайно, вона іспанська, японці ще не опанували індустрію тавромахії, як уже опанували виробництво французьких устриць, — яка глупота». Я, скажімо, хотів би запитати про це Лонштайна або Маркоса, бо тепер вони вже зайшли до мене (не кажучи про Людмилу, що буде тут, тільки-но дограє свою роль у «Vieux Colombier»), але що я маю запитувати в них і навіщо, якщо плутанина більша за те, що можна вмістити в одне запитання, бо ж уже очевидно, що хитрощі Штокгаузена, Людмилин задок і венесуельський бард — це тільки фрагменти, лише кілька квадратиків смальти від мозаїки, але, гай-гай, отакої, яким правом ми вживаємо слово «смальта», яке нічого не скаже більшості людей, і якого біса не вживати його, якщо воно сповіщає мені необхідне, крім того, мені допомагає контекст, і тепер уже кожен знає, що таке смальта, але проблема полягає не в цьому, а в усвідомленні, що існує проблема, усвідомленні, якого я ніколи не мав раніше і яке мало-помалу ввійшло в моє життя й мою мову, як Лонштайн і Маркос — у мій дім, пізно й без попередження, трохи наче навскіс, цілком упевнені, що я прапсую багато, свято. І тому на додачу стали тепер теревенити, і це вже інший край проблеми, своєрідне парі проти неможливого, але їх понесло, тож спробуй зупинити їх. Про всяк випадок я зателефоную Патрісіо, якщо стануть надто набридливі, я неквапом спроваджу їх і знову слухатиму «Процесію», здається, я вже зробив свій вибір, програв венесуельський поет, бідолаха.