Читаем Читанка для Мануеля полностью

Зрештою я зрозумів, що однією з дуже важливих причин візиту Маркоса було прагнення скористатися моїм телефоном, бо своєму тієї пори він уже не довіряв. Я мав би запитати чому, але таке запитання змусило б Маркоса брехати, крім того, мені не дуже хотілося розпитувати його про справи, принаймні поки не прийдемо до Патрісіо, де політика і прямі та опосередковані дії були практично єдиною причиною розтуляти рота. Маркос знав мене і тому не нарікав на мій відсутній вигляд; із Лонштайном і мною він підтримував стосунки, наче з колишніми однокласниками (хоча ми не вчилися в одному класі), і такого контакту нам вистачало. З Людмилою він поводився розкутіше, розповідав про свої пригоди, але ті, про які можна розповідати і в яких брали участь він і Патрісіо; інколи поглядав на мене крізь сигаретний дим, немов прагнув дізнатись, які в мене настрої, чому я не ступлю невеличкого кроку вперед або не посунуся трохи вбік, щоб вийти на орбіту. Отже, поки він телефонував нескінченній низці типів і типуль французькою, іспанською, а інколи жаргонною італійською мовою (його співрозмовник звався Паскале і відповідав із Ґенуї, цього кварталу мої телефонні рахунки будуть довжелезні, не треба відпускати його, поки він не заплатить), ми з Лонштайном балакали, пили біле вино й пригадували, яке вино в пивничках нашого кварталу. Бідолашний Лонштайн, цього тижня йому підвищили платню, і він спохмурнів, думаючи, що все має свої мінуси і тепер він загнеться на роботі, це лихо зробило його напрочуд красномовним, і Маркос був змушений раз по раз зацитькувати його, щоб той дав йому змогу почути кого-небудь, що стояв де-небудь у телефонній будці в Будапешті або Уганді, і тоді рабинчик трохи стишував голос і знову розводився про потопельників, нічні зміни в морзі, про задушених, тих, що викидаються з вікон, про спалених, про зґвалтованих дівчат із попереднім (або одночасним) задушенням, так само й про хлопчиків, про самогубців, що скористалися отрутою, пустили собі кулю в голову, отруїлися побутовим газом, наковталися барбітуратів, перерізали лезом вени, про загиблих унаслідок нещасних випадків (у автомобілях, потягах, під час військових маневрів, пускання салютів, на будівництвах) і, last but yes least[17], про жебраків, що померли від холоду або алкогольної інтоксикації, коли намагались захиститися від холоду з допомогою алкоголю, на яких-небудь ґратах метро, що все-таки були тепліші за тротуари, де походжає, не зупиняючись, заклопотане й чесне дрібнобуржуазне та робітниче населення столиці. Не те що Лонштайн розповів про це все з такою точністю переліку: адже в тому, що стосується його праці, його версії — це передусім мовні екзерсиси, тож важко дізнатися, що належить кесареві, а що моргові, цього вечора Лонштайн перевершив сам себе в красномовності й розповідав своїм кордовським акцентом про такі речі, як голячки і кабапоцьки, і з поданого контексту я виснував, що це мешканці столів судово-медичної експертизи, потім нарікав, що зобов’язаний виконувати чорноздохлу роботу, коли між восьмою і дев’ятою годинами він підходить до свого холодіжчика, на нього вже чекає з півдесятка голячків, щоб він їх дездіорив і дезшанелив, мало-помалу постягував їхні лахи, а потім частина за частиною повбирав їх на горизонтальному мармурі, де п’ятки, сідниці, лопатки й потилиця більш-менш рівною мірою зазнають впливу закону тяжіння, бо вже нічого кращого статися з ними не може.

— Pascale, puoi dire a cuelolà que è un fesa[18], — казав Маркос. — Нехай дині пришлють мені просто до Червоної Шапочки.

«Ось як треба розшифрувати ці слова, — думав Андрес, — дині — це, певне, брошури або автомати, а Червона Шапочка — безперечно Ґомес, що голиться кожні дві години».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза