Читаем Читанка для Мануеля полностью

Нічого, тільки щось хрипке в голосі і оця манера роздивлятися сигарету, коли немає нічого кращого, ліпше сказати «тс!», не заважай мадемуазель Дуду, що, до речі, не мала нічого від таїтянки. Пальці Андреса стискалися, аж Франсині заболів лікоть, гримаса серед диму, потім повільна усмішка, яка ти добра, дівчинко. Але ніщо з цього дріб’язку не могло відволікти мадемуазель Дуду, що тепер почала операцію оголення в стані відвертої поляризації з музикою, немов вирішила опиратися кожним рухом малюнка мелодії, тобто щоразу, коли пісня підвищувала тон, мадемуазель Дуду опускала своє чорнюще лискуче тіло, щоб торкнутися пучками своїх черевичків приборкувачки, і щоразу підводилася, коли контрабас ткав своє глибинне павутиння. Гарненька, мовила Франсина голосом освіченої книгарки, в неї дуже витончені стегна. Її проблема — рот, додав Андрес, зараз побачиш. То ти знаєш її? Ні, я тут уперше, але, звичайно, бував у інших таких закладах, їх багато в цьому кварталі, як ти могла б дізнатися з путівників, які ви продаєте американцям. Отже, рот? Почекай, зараз побачиш, ще не кінець. І справді, бо старий у першому ряду похитав головою й пробурмотів довгу незбагненну промову, незмірно насмішивши нею хлопців, які сиділи позаду, і тоді мадемуазель Дуду глянула на старого й підморгнула йому, усмішка затопила їй обличчя як щось без назви, як виверження, потік, тариф закладу, одяг клієнтів, завіса сходів і цивілізація, яка породила це все, поєдналися в її усмішці, і тепер збадьорений старигань наполовину підвівся на стільці, бо Дуду нарешті зняла трусики й запропонувала старому, й далі всміхаючись йому, чорно-червоно-тютюновий букет, збуджуючи його похитуванням стегон, а потім зненацька обернулась і ритмічно трусила стиснутими сідницями, посуваючись до простертих рук старого, що мов збирався обняти їх, потім гола Дуду повернулася до нього обличчям, — це неможливо, таж очевидно, що можливо, дівчинко, сюди й ходять на те, щоб були можливі такі речі, — висмикнула волосинку з лобка й дмухнула на неї в бік старого, немов давши прощальний поцілунок, старий підскочив, схопив у повітрі волосинку, підніс до вуст і проковтнув її, чоловіки від реготу попадали зі стільців, паскудна Дуду піднесла руки до поці й запропонувала її старому, що нараз упав на стілець і здригався, немов під душем, глумливі оплески, синя завіса, ходімо. Андресе, прошу, цієї ж миті, бачиш, дівчинко, слід інколи замислюватися, що це все відбувається неподалік від твого дому, твоїх розважливих каталогів і твоєї передплати на «Les Temps Modemes». Але цьому старому, мабуть, тут платять, такого не може бути. Звичайно, дівчинко, якщо ця версія тебе заспокоює, звичайно, платять, бачити, щоб не вірити, як сказано в моєму приватному збірнику приказок, ходи, ходімо звідси, нам хочеться пити, ясно, що ми, можливо, не побачимо найкращої дівчини. Посади мене в таксі й повертайся. Дівчинко, я б заслужив її, але ні, цю ніч ми проведемо разом, дві досконалі машини, щоб виготовляти словесний послід, що тут удієш, я, здається, нібито маю виконати якесь завдання, і замість цього, бачиш, мадемуазель Антинея, а тепер Дуду, яка скромна. Яке завдання, запитала Франсина. Тс, мовив Андрес, якраз оголошують про перлину Болівії, сеньйориту Лолу, послухай оцю своєрідну індіанську флейту, яку записав на Монпарнасі один польський єврей, я знав цю платівку, досі я вважав, що його прізвище Брінскі, як від тутешнього, годі вимагати чогось більшого, як по-твоєму?

* * *

По-своєму флегматично Маркос досить пильно придивлявся до виготовлення Мануелевої читанки. Хоча між Марією Монтессорі[135] і ним існували суттєві відмінності, це не перешкоджало йому стверджувати, мовляв, навіть якщо боксери тішать око, є й інші речі, які тішать не менше, і, на превеликий жах Сусанни, подарував їй одного разу сині аркуші з телексним повідомленням від одного товариша з агентства «Prensa Latina», їх, на думку Маркоса, треба наклеїти, нічого не ріжучи, в альбом, бо друкарські фантазії, помилки, безладдя й загальний вигляд цього зразка писемності сприятимуть вияву в поданій інформації найглибшої істини, тієї, що народжується з усіх непристойностей, вад, затримок і тупості недостатнього розвитку, квіточки поміж бетонів, кошенятка, що грається з електричними дротами, слухай, стримав його Патрісіо, ти, як стаєш романтичним, присоромиш і рабинчика. Курва тебе породила, посуворішав Маркос, приклей повідомлення, щоб дитина коли-небудь скористалася ним, тож налякана Сусанна знову схопилася за клей і ось


УВАГА П

       ЕЛА ПАРИЖ ' Р' Р' Р' Р' Р' Р'


ПРОШУ ПОВТОРИТИ МАТЕРІАЛ ОРТЕҐИ ВІД МІСЦЯ:

1950 Р. ЛІВАН ІМПОРТУВАВ НАФТУ З САУДІВСЬКОЇ АРАВІЇ НА СУМУ 10 МІЛЬЙОНІВ....... І Т. ІН., І Т. ІН.......

ДЯКУЮ ЕР 'Р'Р'Р'Р'Р'Р'Р'


С. 4

ВІД ЛУЇСА МАРТИРЕНИ

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза