Читаем Читанка для Мануеля полностью

— І тоді ми з тобою поїдемо до Кордови, — розтягувала слова Людмила, що мала свої ідеї-фікс, — і я хочу, щоб там було багато кульок, птахів, козенят і медових пряників.

Маркос збагнув, що за цими словами ховається втома, бідолашна полячка, скільки нового нагромадилось у її голові. Він попросив дати йому пити, дививсь, як вона гола походжає по кімнаті, рухається, як актриса, володарка свого тіла, кожного руху, що вимальовував її в сутіні. Колись усе стане таким, як ти, думав Маркос, гукаючи її, все буде оголеним і гарним, ми ліквідуємо купу брудних пальт і загиджених штанів, бо, полячко, з цього всього має щось вийти. Але цей бажаний образ слід любити до нестями, незважаючи на Realpolitik та іншу необхідну зброю, не завжди чисту і гарну, незважаючи на інші неминучі погані варіанти вибору, як-от, скажімо, коли хірург бабрається в лайні та жовчі, щоб вирізати пухлину й повернути підлітка до життя, тільки з цим усім і, зрештою, коли настане пора, всупереч цьому всьому можна покинути ніч.

— Мені боляче, не треба туди.

— Боляче? Вибач, я не помітив, таке може статися, коли балакаєш про політику.

Маркос нахилився над нею, відчуваючи, як вона горить, пригорнувшись до його тіла, ковзнув униз, аж поки його вуста досягли місця зустрічі стегон, і заходився ніжно цілувати її, заповзати язиком у гладенький солоний отвір; Людмила підвелася, бурмочучи і стогнучи, він почув її заклик, але й далі шукав глибин, його руки стиснули їй стегна жестом людини, яка гамує нелюдську спрагу. Знетямившись від насолоди, яку й інші вміли давати їй, Людмила відчула, що це не те саме, що сьогодні все змінилося і все, зрештою, однакове, її поця, рот Маркоса, її стегна, руки Маркоса, а всередині підводилося інше, те, що Маркос прагнув сказати їй, щось на кшталт надії на відмінність у схожості. Запустивши руки у волосся Маркоса, вона кликала його нагору, розкрилася, мов арка, шепочучи його ім’я, в якому починалося щось інше, вже від інших меж, по той бік грані, де все могло бути поетичними альманахами, повітряними зміями, козенятами і театрами, де коли-небудь Веремія зможе мати ці всі назви і всі зірки.

* * *

Сторінки для Мануелевої читанки: завдяки своїй любові до сенсацій і сатири Сусанна й далі збирала вирізки й педагогічно наклеювала їх, тобто чергуючи корисне з приємним, і то так, що, коли настане пора, Мануель прочитає альбом з не меншою цікавістю, ніж Патрісіо і вона читали свого часу «Скарбницю юності» й дитячий журнал «Billiken», перехід від читання до гри відбуватиметься в дитини без великого травматизму, але як дізнатися, де лектура, а де вже гра, яким буде світ Мануеля і, хай йому грець, каже Патрісіо, молодець, люба, ти наклеюєш йому нашу теперішність, а також інші речі, тож йому доведеться обирати, дізнаватись, якими були наші катакомби, і, можливо, хлопець почне вже їсти той такий зелений виноград, на який ми поглядаємо з такого низу.

Такі міркування не наганяли на них смутку, навпаки, незмірно тішили їх, скажімо, Сусанна вирішила, що Мануелеві — ще в аргентинській початковій школі — годиться знати про речі, про які повідомляють вирізки і без яких спокійнісінько обходяться інші, теж південноамериканські діти; знати про все, що в цілковитій згоді з Песталоцці сприятиме руйнуванню відрубності та провінціалізму тих дітей, і, не замислюючись довше, рясно змастила клеєм цілу сторінку альбому і приклеїла там одну чилійську вивіску, яку подарував Фернандо (а втім, він зник з географічної карти після своєї вірогідної підозри, що дійшло до гарячого і найкраще розважливо ховатись у готельному номері: стипендії — річ делікатна), тож Мануель, почавши долати неписьменність, дізнається, що


* * *

Другий поверх над бульваром, брудним від людей, неонові мухоловки для провінціалів, вузькі, помальовані червоним і золотим сходи, спертий дух колективного існування, гардероб із беззубою старою і стертими засмальцьованими жетонами, треба бути, мабуть, несказанно засмученим, думала Франсина, піднімаючись першою, щоб набратися духу й зайти до такого місця; на сходинках ще можна було відмовитися, попросити Андреса провести її до таксі, а потім самотньою пробути свою нікчемну ніч, але вона піднімалася, біле вино огорнуло її не менш тупою і печальною втомою, ніж задимлений салон нагорі з туманними чоловічими постатями на кількох рядах віденських стільців, помостом, де зелений і синій прожектори ворушили повітря гарячого акваріума, і великою золотою рибкою, що всміхалася геть нікому і щойно зняла бюстгальтера з блискітками, знову, вп’яте за вечір, поклавши його на бильце фотеля, де вже лежали блуза й спідниця і куди невдовзі легенько впадуть червоні трусики, і мадемуазель Антинея постане голісінька за три метри від Андреса і Франсини, що вже почали розрізняти форми і барви в мінливому тумані акваріума.

— Нарешті, — проказала Франсина. — Хоча для задоволення твоєї примхи можна було б вибрати щось краще.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза