Читаем Читанка для Мануеля полностью

— Не заважай нам говорити, чорномаза, Іхіньйо знає, що робить. Завтра я скористаюся тим бенкетом, щоб зміцнити нашу позицію, тож, якщо у ваших хлопців виявиться заважка рука, не переймайтеся.

— Доне Ґуальберто, це було б дуже добре.

— І ми тоді вип’ємо ще один коньяк, саме для цього ми у Франції.

— Бето, не пий багато, потім у тебе всюди виступає екзема.

— Наче ти не любиш її чухати, — гигикнув Цабе, штовхнувши ліктем Мурахана і підморгнувши Цабині, що сором’язливо дивилася в глибину порожньої чашки: які ті французи скнари, накладають морозива, як для карликів.

* * *

Це все пам’яталося добре: голос Моріса Фанона[131] з платівки, діалог, що вже виснажився, опадав, розпливався й потребував через те нових склянок вина і сигарет, щоб не зникнути остаточно; голос Фанона був наче гірким підсумком: me souvenir de toi / de ta loi sur mon corps[132], добре співає, зауважила Франсина, таке рідко можна почути в ресторані.

— Me souvenir de toi / de ta loi sur mon corps. Так, дівчинко.

— Не сумуй, Андресе, ти забудеш про неї, забудеш про нас, повернешся до своєї музики, власне, ти ніколи не любив жінок, для тебе існує лише цей інтер’єр, не знаю, як назвати його, де ти повільно походжаєш, мов тигр.

Але чи справді вона казала ці слова, чи до мене знову промовляли з тієї пісні? Відволіктися, піти звідси на очах у Франсини, що прийшла сюди до мене й допомагала мені в мої сумні ночі (я ніколи не казав їй про це, і вона, хай там як, не зрозуміла б), піти, лишивши її зі спокійним, ба навіть уважним обличчям, налити їй склянку й піти геть далеко, обійти всі будинки, вулицю Хлодвіґа, Декарта, Туена, Естрапад, Клотильди і знову вулицю Хлодвіґа, але навіщо, навіщо, якщо я сам цього хотів. Бідолашна Франсина, ще більше покинута, ніж Людмила, і то цієї миті, коли я наливаю їй ще одну склянку вина, гладжу руку, і ми обоє слухаємо Фанона, me souvenir de toi / de ta loi sur mon corps, і все було втечею і дистанцією, ґречною системою порожнеч і відсутності, Франсина в ресторані, голос Фанона, я завертаю за ріг вулиці Туена, наливаю ще одну склянку вина і гладжу руку, непевна система потягів на коліях, які схрещуються і розходяться, марні хусточки у вікнах, марна близькість, надто розвіяний, надто п’яний, водночас потяг і хтось загублений у ньому, що шукає когось іншого, слова знову упорядковуються, щоб назвати безладдя, слухай, дівчинко, слухай про ці


СПОСОБИ ПОДОРОЖУВАТИ

Запорошений нічний спальний вагон,що везе нас до станції без назви,де хтось із нас зійде,вийде з валізою з тамбура,тим часом другий(це 14-те, 8-ме, верхня полиця?провідник спить, усі сплять)ходить по коридору, деу кожних дверях відмовляють і запах,випіт часу, брудні шкарпетки,шукаючи зновуте, що вже далеко,вийшов на площу, дзеркало місяця,шукаючи зновутаксі і готель аж до часупотяга, спальний вагон(9-те, 34-те, 5-те?),де, можливо, зустрінутьсядля останнього етапу,знову шукаютьу коридорах, декожні двері,таксі і готель,зновуз брудною валізою в коридорах, де таксі і готель, у коридорах, де шукають знову.

* * *

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза