Читанка для Мануеля

— Вони чудово знають, що ми плануємо Веремію, — зазначив Маркос, — п’ять місяців тому один з людей Люсьєна Вернея втік до Марокко. Люсьєн мене попередив, але було вже запізно затерти деякі сліди, той тип, здається, продався Мураханові, хоча на тій стадії підготовки він не міг назвати багато імен.

— Тож вони такі сильні? — здивувалася Людмила. — Видається неймовірним, що в європейській країні діє банда іноземних горлорізів.

— Ну, згадай справу Бен-Барка[129] або корсиканців, що по-своєму теж іноземці й організувалися, мов орли, для експлуатації повій і наркоманів у Парижі. Згадай колишніх поселенців з Алжиру, анклав в анклаві, давні мали слушність. Птолемей, полячко, бачив точно — все концентричне, Коперник, якщо пригадуєш, теж доклав до цього рук. Щодо нас те саме, досі ми могли

прикра і тяжка, і це проблема політичних тем, що їх майже всякчас обговорювали Цабе і Мурахан, уже не кажучи про Ґомеса і Патрісіо, про інше вони й не говорили, бо в такі хвилини той, ти знаєш, категорично відмовлявся реєструвати ці теми, і то з причин досить слушних, хоча, можливо, й досить фривольних; насправді він корився необхідності, водночас і життєво важливій, і естетичній, бо теми, які обговорювали Ґомес і Маркос (і протилежні теми, на яких зосередилися тепер Цабе й Мурахан), — теми публічні й поширені, повідомлення телеграфних агентств, інформаційні бюлетені, соціокультурні питання, доступні першому-ліпшому, тож навіщо зупинятися на них, і той, ти знаєш, думав, наприклад, про численні романи, які, на відміну від більш-менш нудної розповіді, треба напихати розмовами, аргументами й репліками у відповідь про відчуження, «третій світ», збройну або беззбройну боротьбу, роль інтелектуала, імперіалізм і колоніалізм

— З дрібочкою масла, будь ласка, — попросила Цабиня.

це все 1) або невідоме читачеві, а отже, читач — ганчірка і заслуговує таких романів, це провчить його; 2) цілком відоме, а передусім вставлене в рамку повсякденного історичного бачення, і тому романи можуть підказати щось приховане, позначене натяком і просуватися до придатніших сфер, тобто менш дидактичних. Оскільки той, ти знаєш, думав про книжки і романи лише як про просту метафоричну основу для своїх позицій у царині мнемонічного запису, він швидко відкинув цю ганчірку, більше ніж зужиту в Латинській Америці, відколи дійшов висновку, що все відоме набридає, натомість треба бути уважним до подій, бо має щось статися, не знаю, чи бачили ви, доне Ґуальберто, цю статтю, сказав Мурахан, подаючи газету якраз після тарелі з сирами, які, на думку Цабині, зацвіли.

— Краще прочитати іспанською, бо Мадалена не дуже тямить у ференцузькій, — порадив Цабе.

— Гаразд, «Газета «Osservatore romano» гостро засуджує викрадення дипломатів».

— Яка краса! — зраділа Цабиня, стуливширукидокупи.

— Атож, сеньйоро, Ватикан відреагував, трохи запізно, але нарешті. Далі там говорить падре Мессіноне, не знаю, хто це, «про акти насильства, скоєні в Латинській Америці проти представників Федеративної Німеччини та інших країн. Вони порушують основні права людини, пише святий отець…

— Ось воно, — втішалася Цабиня.

— …і становлять агресію проти суверенітету держави, яку представляє дипломат…

— Були часи, — зітхнув Цабе.

— …як ще за дуже давніх часів зрозуміла грецька цивілізація».

— Полковники знають, що чинять, — кивнула Цабиня.

— Це типове явище, — підтвердив Патрісіо. — Перекладай далі хлопцеві, а ти, Мануелю, якщо знову розірвеш мені газету, я змушу тебе її з’їсти, почавши з розділу «Нові книжки», його годі перетравити.

— Не нападай на мого сина, — застерегла Сусанна. — «Порушують основні права людини і становлять агресію проти суверенітету держави, яку представляє дипломат, як ще за античних часів зрозуміла грецька цивілізація».

— Нема мови, — глузував Оскар, — тільки-но доходить до найсвятіших соціальних устроїв, вони одразу дістають безсмертну Елладу, тисячолітню Індію та імперський Рим. Гаразд, дівчинко, не печи мене лазером твоїх свинцевих очей, перекладай далі, ми тебе слухаємо, як у церкві, настала мить сказати про це.