Читаем Читанка для Мануеля полностью

— Усе, полячко, треба винайти знову, — наставляв Маркос, — і я не бачу причини, чому кохання має бути винятком, люди вірять, що немає нічого нового під неоном, ми звикаємо до рутини, діти криком вимагають черевиків «Carlitos», ти носиш тридцять восьмий, я — сорок третій, є чого реготати. Слухай, щоразу, коли я йду купувати сорочку в крамницю «Monoprix», перше, про що мене запитує продавниця, — обсяг моєї шиї. Не переймайтеся, кажу їй, хочу велику і простору. Тиша, очі, як у сови, зціплені вуста, такого не може бути, видно, як вона думає й казиться, ще краще, ніж якби мала телевізор на лобі. Але ж, месьє, обсяг шиї підказав би вам розмір сорочки / Ні, мадам, я люблю довгі й широкі, а з моїм обсягом шиї ви мені дасте одну з тих облиплих і приталених сорочок, які добре пасують Аленові Делону, а мені як корові сідло / Дива, я вперше таке чую / Мадам, не засмучуйтесь, дайте мені найбільшу, яку маєте / Месьє, вона вам не пасуватиме / Мадам, з цією сорочкою я буду щасливий, мов сита пума / І отак п’ять хвилин, але з ними не треба розслаблятися, це все треба винайти знову, я, на жаль, не побачу його, але тим часом можу винайти тільки для себе, можу винайти тебе, полячко, і хочу, щоб ти мене винаходила щомиті, бо, якщо мені щось і подобається в тобі, крім цього вологого животика, то це те, що ти завжди видираєшся на якесь дерево, а повітряні змії тобі подобаються більше, ніж добре настроєні клавікорди.

— Блуп, — вихопилось у Людмили. — Знаєш, мені набагато більше подобаються клавікорди.

— Бо ти їх слухаєш так, наче то повітряний змій, вітер, удари хвостом, кольорові бантики, ти не з тих, що вдягаються для музики, вдягаються для театру, вдягаються, щоб злягатися, вдягаються для салату з помідорів. Коли подумаю, що не минуло й двох годин, як ти знімала з мене штани, наче я Мануель і мене треба підмити абощо, а потім хотіла мені покласти спиртовий компрес, я, полячко, до речі, боявся, що ти переведеш мою найкращу грапу, ти ще заплатиш мені за неї.

— А ти заходився м’яти мені пипки, — проказала Людмила.

— Бачиш, я не такий оригінальний, як ти, але стараюся, — виправдовувався Маркос, здушивши її так, аж вона жалісливо нявкнула, і то не тільки пипки, а й тут, і тут, і навіть між тим і тим.

— Ой, — усміхнулася Людмила, не винаходь мене надто швидко, блуп, але це правда, я теж хочу, щоб усе було новим, іншим і, як ти кажеш, повітряним змієм, там, у твоїй провінції, певне, повно повітряних зміїв і козенят, я знаю це завдяки пряникам, які не брешуть, завдяки твоїм рукам, ой, безсоромний.

— Полячко, моя провінція міститься в старій і втомленій країні, там, повір, усе треба зробити по-новому, може, тобі це видається вигадкою, але це правда, старій і втомленій унаслідок фальшивих сподівань і ще фальшивіших обіцянок, яким, до речі, ніхто ніколи не вірив, крім пероністів старої гвардії, і це з причин досить різних і добре обґрунтованих, хоча результат зрештою був такий, як і завжди, тобто полковники цілими гронами, починаючи від першого героя, від якого й пішла ця мода.

— А чому багато твоїх друзів, оті газетні вирізки й навіть Патрісіо говорять про перонізм як певну силу, надію абощо?

— Бо це правда, полячко, бо слова мають страшну силу, бо Realpolitik[133] — єдине, що лишається нам перед лицем усіх пентагонських горил і всіх цабе, тепер ти цього ще не розумієш, але зрозумієш потім, подумай про сік, який вичавили зі слів Ісуса, про образ Ісуса, і ти зрозумієш, що ми потребуємо сьогодні чудодійного слова, і нехай образ, якому відповідає це слово, матиме чесноти, сильніші за кортизон.

— Маркосе, але ж ти не віриш у цей образ.

— Яке це має значення, якщо він служить нам, щоб повалити щось набагато гірше, мораль наших дідів, полячко, вийшла тепер з обігу, а до того ж наші діди мали подвійну мораль у мить, коли впирали кому завгодно, тут не сумнівайся. Твоя правда, мені абсолютно начхати на старого, який удає, ніби здійснює дистанційне керування чим-небудь, чим він, по суті, був нездатний керувати і в свої найкращі дні, дарма що мав у руках виграшні карти, і тому він тепер поза грою, проте назви та образи тривкіші за те, що називають і зображують, карти в кращих руках тепер можуть дати те, чого не давали свого часу, розумієш, про що я кажу?

— Я б хотіла розуміти краще, — сказала Людмила, — хотіла б зрозуміти дуже багато, але твоя країна далеко, я бачу не дуже виразно, коли стільки води посередині.

— Там теж бачать не дуже виразно, не хочу надокучати тобі чимсь складнішим за закон квартплати, а тільки скажу, що нам, скажімо, Веремії, підходить усяка ефективна зброя, бо ми знаємо, що правда за нами, що ми приперті до стіни і зсередини, і ззовні, горилами та янкі, а також пасивністю мільйонів, які завжди сподіваються, що хтось інший замість них полізе у вогонь, і навіть те, що вороги перонізму отак ставляться до нас, видається більше ніж легітимним мотивом захищати його й користатися з нього, а коли-небудь, знай, коли-небудь відійти від нього й від багатьох інших речей по єдиній можливій дорозі, ти уявляєш собі, якій.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза