Читанка для Мануеля

— Ідіть ви всі під три чорти, — порадила Сусанна, — вам пощастило, що як перекладачка я свята, я вжила це слово, щоб не вийти з контексту. Гаразд, слухайте: «Ніяка причина, ніяке прагнення протестувати або боротися з соціально-політичними структурами не виправдовують помилок узгодження між словами, їх носить вітер, навіть якщо вважати їх за репресивні або несправедливі, не можуть виправдати морально і юридично, наприклад, викрадення послів і дипломатів…»

— Ясно, як ніч, — виснував Маркос. — Звичайно, морально і юридично. Усталений устрій, елегантна манера приховувати свій страх широким помахом крил і генеральним прибиранням. Якби справді існувала воля захищати право як гарантію доброго функціонування суспільства, то нехай, я знав одного адвоката з Санта-Фе, що радів, коли повісили Ейхмана, а водночас позеленів від гніву, бо викрадення цього типа видалося йому юридичним страхіттям. Я б не сказав, що його позиція спонукала мене пройнятися захватом, проте вона логічна й послідовна. Найогидніше в цьому випадку з воронами те, що, власне, вони не захищають право, а трусяться зі страху перед тупамарос та іншими ґерильєро, а щодо моралі, про яку згадує цей погонич, ми вже знаємо, яку мораль вони захищають. Давай далі, Сусанніто, зараз буде найцікавіше.

— «Дипломатичний представник…

— …що діє в рамках міжнародного права, — читав Мурахан, — не має ніякої відповідальності перед населенням держави, яка приймає його».

— Цього лише бракувало, — промовив Цабе.

— «Його роль не полягає у виправленні вад системи».

— Оце чудово, — мовив Ередіа. — Ніхто не просить їх нічого виправляти, хай йому грець, цікаво, чи не хочуть вони, щоб ми перетворили їх в апостолів.

— Остання фраза, — крикнула Сусанна. — «Його вбивство або викрадення з політичною метою — особливо тяжкий злочин з огляду на вплив цього злочину на міжнародні відносини».

— Тобто міжнародні відносини між Пентагоном, компанією «Siemens», полковниками і грошвою у Швейцарії.

— Авжеж, — погодилася Цабиня. — Куди нам діватись, якщо тепер вони знову почнуть, як із дитиною Ліндберґів, пригадуєш, Бето, ми були ще молоді, але, Свята Діво, яке враження це справило на мене, дай мені води, щоб трохи полегшало.

— Спи, полячко, чуєш, як калатає дзвоник на перерву, годі запитувати вчителя.

— Блуп, — тісніше пригорнулася до нього Людмила, — але поясни мені спершу викуп, тобто від кого ви вимагатимете звільнення і що станеться, якщо вони не виконають вимоги.

— Завтра я покажу тобі списки, Оскар і Ередіа принесуть прізвища, яких нам бракує, ти знаєш, як це швидко діється. Моніка готує матеріали для газет.

— Так, але у випадку, якщо…

— До цього випадку, полячко, ще далеко. Спи.

* * *

— Я не хочу зв’язуватися з Проводом, — заперечив Цабе, і Мурахан миттю збагнув, що всі наступні слова — наказ, дарма що загорнений у glace au parfums des îles[130] і каву з марочним коньяком. — Там майже всі переймаються цими викраденнями і знають, що тут є група, яка не покладає рук.

— Гидота, — протягнула Цабиня, розглядаючи возик із десертами, хоча, мабуть, мала на увазі не їх.

— Мовчи. Спершу вони не вважали, ніби тут щось серйозне, думали, що йдеться про налагодження контактів, збирання коштів і союзи з іншими більшовиками, щоб створити сприятливу атмосферу в європейській пресі, проданій росіянам або китайцям, але тепер мені повідомляють, що ситуація гірша. Яка дурниця, якби не така сміхота, можна було б подумати, ніби Провід боїться висадки, як на Кубі. Що ти на це скажеш?

— Доне Ґуальберто, насправді висадки відбуваються, і то всілякого роду, — відповів Мурахан. — Я думаю, Провід тривожиться слушно, і, повірте мені, ми зробимо все можливе, щоб обрізати лапи, нехай сеньйора вибачає, тим виродкам.

— Їх, Іхіньйо, найдужче непокоїть південь, надто через оту справу в Монтевідео, а тепер через зграю бразильських злочинців в Алжирі, ви уявляєте собі, вони гадають, ніби коли-небудь утвориться коаліція всієї маси тутешніх лівих, і це надихне наших лівих, які завжди почувалися трохи самотніми.

— Сумніваюся, чи переймаються вони тим, що самотні, — сказав Мурахан, — таж ви вже бачили останні телеграми з Уругваю. Але, доне Ґуальберто, я однаково розумію вас, тут треба бути не гидливим і розчавити їх, покладіться в цьому на мене.

— Ох, Іхіньйо, не забувайте, що Бето тут зазнає найбільшого ризику, не зменшуйте його захисту, — попросила Цабиня десь із глибин морозива зі смородиною і збитими вершками.