Читаем Читанка для Мануеля полностью

— Ідіть ви всі під три чорти, — порадила Сусанна, — вам пощастило, що як перекладачка я свята, я вжила це слово, щоб не вийти з контексту. Гаразд, слухайте: «Ніяка причина, ніяке прагнення протестувати або боротися з соціально-політичними структурами не виправдовують помилок узгодження між словами, їх носить вітер, навіть якщо вважати їх за репресивні або несправедливі, не можуть виправдати морально і юридично, наприклад, викрадення послів і дипломатів…»

— Ясно, як ніч, — виснував Маркос. — Звичайно, морально і юридично. Усталений устрій, елегантна манера приховувати свій страх широким помахом крил і генеральним прибиранням. Якби справді існувала воля захищати право як гарантію доброго функціонування суспільства, то нехай, я знав одного адвоката з Санта-Фе, що радів, коли повісили Ейхмана, а водночас позеленів від гніву, бо викрадення цього типа видалося йому юридичним страхіттям. Я б не сказав, що його позиція спонукала мене пройнятися захватом, проте вона логічна й послідовна. Найогидніше в цьому випадку з воронами те, що, власне, вони не захищають право, а трусяться зі страху перед тупамарос та іншими ґерильєро, а щодо моралі, про яку згадує цей погонич, ми вже знаємо, яку мораль вони захищають. Давай далі, Сусанніто, зараз буде найцікавіше.

— «Дипломатичний представник


— …що діє в рамках міжнародного права, — читав Мурахан, — не має ніякої відповідальності перед населенням держави, яка приймає його».

— Цього лише бракувало, — промовив Цабе.

— «Його роль не полягає у виправленні вад системи».


— Оце чудово, — мовив Ередіа. — Ніхто не просить їх нічого виправляти, хай йому грець, цікаво, чи не хочуть вони, щоб ми перетворили їх в апостолів.

— Остання фраза, — крикнула Сусанна. — «Його вбивство або викрадення з політичною метою — особливо тяжкий злочин з огляду на вплив цього злочину на міжнародні відносини».

— Тобто міжнародні відносини між Пентагоном, компанією «Siemens», полковниками і грошвою у Швейцарії.


— Авжеж, — погодилася Цабиня. — Куди нам діватись, якщо тепер вони знову почнуть, як із дитиною Ліндберґів, пригадуєш, Бето, ми були ще молоді, але, Свята Діво, яке враження це справило на мене, дай мені води, щоб трохи полегшало.


— Спи, полячко, чуєш, як калатає дзвоник на перерву, годі запитувати вчителя.

— Блуп, — тісніше пригорнулася до нього Людмила, — але поясни мені спершу викуп, тобто від кого ви вимагатимете звільнення і що станеться, якщо вони не виконають вимоги.

— Завтра я покажу тобі списки, Оскар і Ередіа принесуть прізвища, яких нам бракує, ти знаєш, як це швидко діється. Моніка готує матеріали для газет.

— Так, але у випадку, якщо…

— До цього випадку, полячко, ще далеко. Спи.

* * *

— Я не хочу зв’язуватися з Проводом, — заперечив Цабе, і Мурахан миттю збагнув, що всі наступні слова — наказ, дарма що загорнений у glace au parfums des îles[130] і каву з марочним коньяком. — Там майже всі переймаються цими викраденнями і знають, що тут є група, яка не покладає рук.

— Гидота, — протягнула Цабиня, розглядаючи возик із десертами, хоча, мабуть, мала на увазі не їх.

— Мовчи. Спершу вони не вважали, ніби тут щось серйозне, думали, що йдеться про налагодження контактів, збирання коштів і союзи з іншими більшовиками, щоб створити сприятливу атмосферу в європейській пресі, проданій росіянам або китайцям, але тепер мені повідомляють, що ситуація гірша. Яка дурниця, якби не така сміхота, можна було б подумати, ніби Провід боїться висадки, як на Кубі. Що ти на це скажеш?

— Доне Ґуальберто, насправді висадки відбуваються, і то всілякого роду, — відповів Мурахан. — Я думаю, Провід тривожиться слушно, і, повірте мені, ми зробимо все можливе, щоб обрізати лапи, нехай сеньйора вибачає, тим виродкам.

— Їх, Іхіньйо, найдужче непокоїть південь, надто через оту справу в Монтевідео, а тепер через зграю бразильських злочинців в Алжирі, ви уявляєте собі, вони гадають, ніби коли-небудь утвориться коаліція всієї маси тутешніх лівих, і це надихне наших лівих, які завжди почувалися трохи самотніми.

— Сумніваюся, чи переймаються вони тим, що самотні, — сказав Мурахан, — таж ви вже бачили останні телеграми з Уругваю. Але, доне Ґуальберто, я однаково розумію вас, тут треба бути не гидливим і розчавити їх, покладіться в цьому на мене.

— Ох, Іхіньйо, не забувайте, що Бето тут зазнає найбільшого ризику, не зменшуйте його захисту, — попросила Цабиня десь із глибин морозива зі смородиною і збитими вершками.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века
В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза