Читанка для Мануеля

Тому, ти знаєш, дуже б хотілося мати змогу розповісти про події, почавши від страху і тремтіння подвійного підборіддя Цабе в машині Ролана, від обличчя Цабині, коли їй пригнули голову на одному з відкритих місць коло Понтуаза, абсурдного місця, якщо треба їхати від парку Монсо до Вер'єра, але Люсьєн Верней, штурман і пістолет, упертий у тремтяче черево Цабе, вважав, що так краще, щоб збити зі сліду поліцію, яка вже кинулась на загальні пошуки, але поки що досить безладні. На жаль, цього не вийшло, коли настала пора зі словами в руці підсумувати події, як і вимагає добра оповідь, розповісти, як ану лізь у машину, інакше куля в живіт, і про яскраву гримасу, яка зсунула ліворуч макіяж від Дороті Ґрей, номер вісім, на обличчі Цабині, що здригалася в конвульсіях через одні з тих кольок, поряд з якими видаються сміховинними мегатони океанських бурунів, про Ролана, що холодножовчно вів машину за кілька міліметрів від червоних вогнів, і вже свисток окреслив їм хребет аж до куприка і навіть, якщо нагнутися, ще й нижче; з цього всього той, ти знаєш, узяв лише загальне враження розгортання за верхніми або нижніми межами абсурду ретельно синхронізованих подій, скандал у радості імпровізації, що його інші назвали б історією, Лонштайн — борделеморфізмом, а Людмила, найобізнаніша з усіх, — блуп. І то так, що шиновискні віражі на швидкості вісімдесят кілометрів за годину, ви не можете заподіяти це мені, Патрісіо зблизька придивлявся до Цабині, немов бачив земноводне, про яке й не здогадувався Лінней, не бійтеся мене, пані, дайте мені вашу сумочку, — це все, на думку того, ти знаєш, мало надавалося для розповіді, не розкидайте всього, та вам піднімуть вашу туш, це тільки щоб покласти оці конверти, які ви безперечно знаєте, як відправити, тільки-но відкриють пошти, ой, Бето, що діється, Господи мій, та інші фрази, типові для обставин, нудьга того, ти знаєш, аж до приїзду на віллу, де висадку здійснили серед пахучих сосон, у сусідньому лісочку співав, здавалося, соловей, це все призначене тільки для Цабе, що прів і сапав, бо Цабиня вже сама-самісінька йшла по вулиці, де не було ані освітлених крамниць, ані інших джерел світла, бігла, скільки давали змогу високі підбори, аж поки з хрипом у грудях натрапила на мундир охоронця порядку, що, бувши логічним, спершу подумав, що то повія, яка тікає від розгніваного сутенера, потім — що то іноземка, не здатна висловити своїх думок єдиною мовою, гідною цієї назви, і нарешті щосили засюрчав і подав автоматичний сигнал тривоги, ще через півгодини префектура, запарившись (той, ти знаєш, уже не зазирав до картотеки, хай йому біс, що буде, то буде), заспокойтеся, мадам, і розкажіть, що сталося, на Бога, покличте перекладача, ця стара, мабуть, із якогось посольства, чистенька кімната на другому поверсі вілли, Маркос дає сигарету Цабе, принесіть йому склянку коньяку, розм’як, як кваша, ви не можете так ставитись до мене, Патрісіо опускає пістолет, довго дивиться на нього, наче в романі Раймонда Чендлера, і каже, сучий ти сину, на щастя для тебе, ми не такі, як ти, тут немає палі, щоб посадити тебе, Маркос нараз урвав психодраму і пояснив двома словами обмін і альтернативи, Цабе ковтав коньяк і думав про Іхіньйо, клятий цап, оце твій захист, мати твоя сучка, але це, на думку того, ти знаєш, почасти було наклепом, бо Мурахан із загоном оперативного реагування вже взявся за роботу, для такого, як Іхіньйо, це тільки питання часу, він створений для небезпечних пригод і всюди має підтримку.

— Вони були страхітливі! — скаржилася Цабиня, — потягли нас до своєї машини, аж четверо, Бето не міг нічого вдіяти, а шофер мов заснув, певне, вкололи його стрілою з кураре абощо, я читала про це, зачекайте, дайте поясню, я маю тут одну річ, присягаюся, четверо, охоронець Бето збирався дістати пістолет, аж тут найхудіший із них приставив цівку йому до голови, ви ж не дасте себе вбити за сто тисяч франків на місяць, еге ж, але стривайте, я розповім про одну брутальність, із Бето майже здерли плащ, усередині сиділо ще двоє, коли ми з Бето отямилися, то сиділи в глибині машини, а ті бандити мало не вилізли на нас, присягаюся, а на поворотах упиралися в нас ліктями та коліньми, яке неподобство, скажіть мені, месьє, чи в Парижі, обшукали мою крокодилячу сумку, хтозна, чи не вкрали флакон із парфумами, я майже впевнена, що мала його, коли ми сиділи за столом, і лишили мене отак у кварталі, якого ніхто не знає, уявіть собі, що могло статися з самотньою дамою, як є така наволоч, що тільки й думає про це, якби принаймні мене лишили з Бето, Свята Діво, я йшла і йшла, ви ж бачили мене в тих вечірніх туфлях, а поліцай був такий грубий, що навіть не хотів мені вірити, його треба покарати, стривайте, вони поклали мені до сумки лише оці три конверти, щоб я відіслала їх, проте я вимагаю, щоб